Лаговський Микола Михайлович

ЛАГО́ВСЬКИЙ Микола Михайлович (Лаговский Николай Михайлович; 25. 12. 1862(06. 01. 1863), с. Одоєвське, нині Ко­стром. обл., РФ — 03. 05. 1933, Москва) — російський сурдопедагог. Професор (1925). Герой Праці (1929). Навч. у С.-Петер­бур. університеті. Працював 1884–1910 у С.-Петербур., 1910–13 — Олександрів. (нині Запоріж­жя), 1913–18 — Маріїн. (побл. Петро­града, нині С.-Петербург) училищах для глухонімих; 1918–19 — у Від­ділі соц. забезпече­н­ня Петро­града. 1918 з ініціативи Л. у Петро­граді створ. Центр. ін­ститут глухонімих. 1919–21 очолював Пере­рвин. ін­ститут глухонімих (Москва); 1921–27 — викладач 2-го Моск. ін­ституту глухих; водночас від 1925 — у Моск. пед. ін­ституті. Л. — теоретик, методист та історик сурдопедагогіки. Ви­вчав про­блеми за­стосува­н­ня осн. засобів спілкува­н­ня глухих. Заперечував викори­ста­н­ня т. зв. мішаного методу (по­єд­на­н­ня міміки та усного мовле­н­ня) у навч. і вихован­ні глухих дітей. Автор праці «Основы сурдопедагогики» (Москва, 1931). Його імʼя присвоєно школі для глухих у м. Вʼяз­­ники (Владимир. обл., РФ).

Завантажити статтю