Лазарович Петро

ЛАЗАРО́ВИЧ Петро (28. 12. 1900, с. Баня-Бе­резів, нині Косів. р-ну Івано-Фр. обл. — 15. 05. 1983, м. Едмонтон, провінція Альберта, Канада) — право­знавець, громадський діяч. Почес. д-р Колегії св. Андрея. 1903 разом із родиною пере­їхав до Канади. Навч. у Ін­ституті ім. Петра Могили, 1927 здобув ступ. бакалавра у Саскачеван. університеті (обидва — м. Саскатун). Викладав україно­знавство і був рек­тором Ін­ституту ім. М. Грушевського в Едмонтоні; ви­вчав право в Альберт. університеті, при якому організував хор. Деякий час мешкав у Європі, від­відував курси україно­­знавства в УВУ (Прага). Після поверне­н­ня 1933 від­крив адвокат. контору в Едмонтоні. Також очолював Едмонтон. публічну бібліотеку та Канад. ін­ститут між­нар. від­носин, був головою Союзу укра­їнців само­стійників (1936–44) і спів­засн. Клубу укр. професіоналістів і під­приємців у Едмонтоні, брав участь у багатьох кон­гресах КУКу (1968 нагородж. Шевченків. меда­л­лю). Вміщував пу­блікації у періодиці, сприяв пер­шому вид. «Історії України» Д. До­рошенка англ. мовою. Автор брошури «Союз Українців Само­стійників і українська визволь­на справа» (Він­ніпеґ, 1951).

Завантажити статтю