Лазько Євген Михайлович
Визначення і загальна характеристика
ЛАЗЬКО́ Євген Михайлович (15. 09. 1915, с. Воронцово-Олександрівськ, нині місто Ставроп. краю, РФ — 27. 09. 2000, Львів) — геолог. Доктор геолого-мінералогічних наук (1955), професор (1956). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1985). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1981). Закін. Моск. геол.-розв. інститут (1939). Працював 1942–45 у геол. установах Москви та м. Іркутськ (РФ); 1945–50 — у Моск. інституті кольор. металів і золота; 1950–99 — у Львів. університеті: 1951–61 — завідувач кафедри геології СРСР, 1961–90 — завідувач кафедри методів розшуків і розвідки родовищ корис. копалин, 1990–99 — проф. Наукові дослідження в галузі регіон. геології та тектоніки, а також геології родовищ корис. копалин. Встановив осн. відмінності в розвитку земної кори в археї та протерозої, деякі осн. фіз.-хім. властивості розчинів при гідротермал. рудоутворенні (пневматоліз, температура і тиск у процесі мінералотворення).
Додаткові відомості
- Основні праці
- Геологическое строение западной части Алданского кристаллического массива. Л., 1956; Хрусталеносные кварцевые жилы и их генезис. Л., 1957; Основы региональной геологии СССР. Т. 1. Европейская часть и Кавказ. Л., 1963; Т. 2. Азиатская часть. Москва, 1965; Т. 3. История формирования структуры. Москва, 1971; Нижний докембрий западной части Украинского щита. Л., 1975 (співавт.); Физико-химические основы прогнозирования постмагматического оруденения. Москва, 1981 (співавт.).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
