Лайне Ніколай
ЛА́ЙНЕ Ніколай (Laine Nikolai; справж. — Гиппиев Николай Григорьевич; 27. 05. 1920, с. Реболи, нині Карелія, РФ — 18. 02. 1984, м. Петрозаводськ, Карелія) — карельський поет і перекладач. Член СП СРСР (1951; від 1978 — голова правління СП Карел. АРСР). Навч. у Карел. пед. інституті (Петрозаводськ, 1938–39). Учасник рад.-фін. та 2-ї світ. воєн. Бойові нагороди. Після демобілізації 1950 повернувся у Карелію. Автор понад 20-ти поет. збірок, які виходили карел., фін. і рос. мовами. Україні присвятив цикл віршів «Чари квітучого степу». Популяризував творчість Т. Шевченка. У 1930-х рр. Л. почав перекладати його поезії, 1954 у Петрозаводську видав першу зб. перекл. 20-ти творів укр. поета «Вірші», до якої увійшли поеми «Іван Підкова», «Сова», «Сон» («У всякого своя доля»), вступ до балади «Причинна», вірші «Тяжко-важко в світі жити», «Думи мої, думи мої», «Заповіт», «Садок вишневий коло хати», «Мені тринадцятий минало», «Ой гляну я, подивлюся», «Утоптала стежечку», «Якби ви знали, паничі», «Ой діброво — темний гаю!» та ін. Л. переклав фін. мовою «Заповіт», що увійшов до вид. «“Заповіт” мовами народів світу» (К., 1960; 1961; 1964; 1989), «Заповіт: оригінал і переклади» (Буенос-Айрес, 1964), «“Заповіт” мовами різних народів» (К., 1993). У часописі «Punalippu» (1954, 1961, 1964) публікував перекл. уривків з поем «Сон» та «Катерина», віршів «Я не нездужаю, нівроку», «Хоча лежачого й не б’ють», «О люди! люди небораки!». Набутки Л. високо оцінив укр. письменник і публіцист Р. Іваничук («Літературна Україна», 1971, 7 травня).
Завантажити статтю
Людина 