ЛАКО́ТА Григорій (31. 01. 1883, с. Голодівка, нині Задністряни Самбір. р-ну Львів. обл. — 04, за ін. даними — 12. 11. 1950, табір Абезь побл. м. Воркута, Комі АРСР, РФ) — церковний діяч УГКЦ. Від 1895 навч. у Академ. гімназії у Львові; 1903–08 — у Львів. духов. греко-катол. семінарії та на богослов. факультеті Львів. університету. 30 жовтня 1908 у м. Пере­мишль (нині Польща) рукопоклад. у сан священика. Від 1909 — особистий душпастир глави Пере­мишл. греко-катол. єпархії єпис­копа К. Чеховича. Від 1910 у Ін­ституті св. Авґустина при Віден. університеті працював над дис. «Значі­н­ня нагірної проповіді у св. Матея» і служив вікар. священиком церкви св. Варвари. 1913 здобув ступ. д-ра бого­словʼя. Від­тоді — проф., водночас 1918–26 — ректор Пере­мишл. греко-катол. духов. семінарії; від 1926 — єпис­коп. Пере­мишл. греко-катол. єпархії (з поч. 2-ї світової війни керував її зх. частиною, окупов. нім. військами). У червні 1946 депортов. до Львова, де у серпні того ж року за­арешт., а у лютому 1947 за звину­вачен­нями у антирад. націоналіст. діяльності й спів­праці з нім. окупантами засудж. до 8-ми р. таборів. Помер в увʼязнен­ні. 27 червня 2001 беатифіков. під час візиту до Львова Папи Івана-Павла ІІ. 2003 у Пере­мишлі ви­дано «Зі­брані історичні праці», 2005 — «Зі­брані посла­н­ня та проповіді» Л.