Лакофарбові матеріали

Визначення і загальна характеристика

ЛАКОФА́РБОВІ МАТЕРІА́ЛИ — природні чи штучні матеріали, які наносять у вʼязко-рідкому стані тонким шаром (60–500 мкм) на поверх­ню будівельних кон­струкцій і деталей (бетон­них, деревʼяних, металевих тощо) для утворе­н­ня покрит­тів, при­значених для захисту матеріалів від шкідливих дій довкі­л­ля та досягне­н­ня певного декоративного ефекту. До Л. м. належать ґрунтовки, шпаклівки (шпатлівки), фарби, лаки, емалі. Для досягне­н­ня необхід. вʼязко-рідкої консистенції фарб. суміші без додатк. витрати звʼязуючої речовини за­стосовують роз­чин­ники та роз­ріджувачі. Властивості лакофарб. покрит­тів залежать від виду та якості за­стосов. матеріалів, а також від якості під­готовки поверх­ні до фарбува­н­ня, дотрима­н­ня технол. режиму фарбува­н­ня та суші­н­ня. Сучасні лакофарб. покри­т­тя повин­ні від­повід­ати низці вимог, які умовно поділяють на екс­плуатац. (світло-, кольоро-, хім., біол., атмо­сферо­стійкість та стійкість до мех. дій), технол. (покривна здатність, або витрата матеріалу на 1 м² поверх­ні, швидкість висиха­н­ня, екологічність, зокрема й без­печність для здоровʼя людини та довкі­л­ля під час виробництва матеріалів і їх за­стосува­н­ня), декор. (фактура та структура покри­т­тя, колір, глянсуватість, тобто здатність від­бивати світло), спец. (термо­стійкість, стійкість до дії хімікатів, бактерицидність тощо). Одержа­н­ня фарб. покрит­тів — технол. процес, що перед­бачає викона­н­ня від­повід. операцій: під­готовку поверх­ні, що фарбується (ґрунтува­н­ня, шпатлюва­н­ня), нанесе­н­ня фарб. шарів і суші­н­ня. Ґрунтув. шар (пере­важно наносять у рідкому стані для кращого всмоктува­н­ня основою) при­значений для зменше­н­ня від­смоктуючої здатності поверх­ні буд. кон­струкції, а також для поліпше­н­ня зчепле­н­ня осн. покри­т­тя з під­кладкою. Шпаклюв. шар (за­звичай у ви­гляді густих паст, які мають високу тріщино­стійкість) при­значений для вирівнюва­н­ня поверх­ні й усуне­н­ня її дефектів. Після ґрунтува­н­ня та шпаклюва­н­ня наносять декілька шарів фарб. покри­т­тя. Ґрунтовка, шпаклівка та фарб. суміш утворюють багатошар. покри­т­тя, яке можна роз­глядати як єдиний композиц. матеріал, або «систему». Оскільки поверх­ня з лакофарб. шаром є складною та багатокомпонентною, найважливішим є зав­да­н­ня сполуче­н­ня шарів покри­т­тя між собою. Провід­ні лакофарб. виробники намагаються виготовляти комплекс матеріалів — «системи лакофарб. покри­т­тя», що складаються з усіх необхід. компонентів для під­готовки й оздобле­н­ня поверх­ні. Нині широко пред­ставлені матеріали для створе­н­ня декор. покрит­тів, які можуть імітувати природне камі­н­ня, деревину, тканини, метали, створювати покри­т­тя «під старовину» або покри­т­тя зі спец. ефектами, аналогів яким немає у природі, напр., покри­т­тя, що змінюють колір залежно від кута зору та рівня ос­­ві­­тле­н­ня, а також спец. люмінесцентні, що здатні накопичувати енергію від штуч. або природ. джерела, а потім світитися в темряві. Вітчизн. під­приємства виготовляють фарби й емалі, які мають ви­значений колір. У свою чергу європ. виробники для отрима­н­ня кольор. емалей і фарб за­стосовують пере­важно 2 базиси А і С та проміжний В. Базис А — біла базова емаль (фарба), на основі якої отримують емалі пастел. тонів. Базис В не є виключно білою ема­л­лю, на її основі отримують кольори серед. насиченості. Базис С подібний до базису А, але тільки без білого пігменту, на його основі отримують інтенсивно забарвлені емалі. За­стосува­н­ня різних базисів до­зволяє приготувати більш ніж 7 тис. кольор. фарб. матеріалів. Ґрунтовки — суспензії пігментів або їхніх сумішей з наповнювачами в роз­чині плівкотвір. речовини, які після висиха­н­ня утворюють суціл. не­про­зору однорідну тверду плівку (покри­т­тя). Вони при­значені для утворе­н­ня нижнього захис. шару покри­т­тя, тому повин­ні мати високу адгезію до основи. Шпаклівки — високонаповнені матеріали у ви­гляді вʼязкої пастоподіб. маси, що складається з суміші пігментів і наповнювачів, диспергованих у плівкотвір. речовині. Вони містять під­вищену кількість нелет. речовин, які забезпечують низьку усадку під час суші­н­ня або тверді­н­ня; при­значені для вирівнюва­н­ня поверх­ні основи — для заповне­н­ня нерівностей і виправле­н­ня її дефектів. На поверх­ню їх наносять шпателем або фарборозпилювачем. Після висиха­н­ня поверх­ня шпаклівки повин­на бути рівною й однорідною, без тріщин і мех. включень. Найбільш роз­по­всюдженими є алкідні шпаклівки (ПФ, ГФ), їх за­стосовують при зовн. і внутр. роботах у звич. і спец. умовах. Модифік. алкідні шпаклівки утворюють покри­т­тя з високими декор. і захис. властивостями, які характеризуються під­вищеною твердістю й атмо­сферо­стійкістю. Вони є досить довговічними під час екс­плуатації у приміще­н­нях та ззовні. Вид ґрунтовок і шпаклівок має від­повід­ати видам фарб. сумішей. Фарби — суміші пігменту з наповнювачами та плівкотвір. речовинами, які утворюють не­про­зорі однотон­ні покри­т­тя. Фарб. суміші, залежно від викори­станих звʼязуючих речовин, поділяють на мінеральні, масляні, полімерні, кле­йові. Осн. компонентами для приготува­н­ня Л. м. є плівкотвірні (звʼязуючі) речовини, пігменти та наповнювачі (для на­да­н­ня ви­значених властивостей), роз­чин­ники, роз­ріджувачі та цільові добавки. Серед буд. Л. м. найчастіше вико­ристовують акрил. фарби, емалі, лаки, ґрунтовки. Осн. їхніми пере­вагами є довговічність та надій. захист поверхонь. Вкриті ними поверх­ні ззовні не пропускають вологу, але не запобігають можливості її випаровува­н­ня із середини пористих буд. матеріалів (деревини, штукатурки, бетону); вони мають під­вищену атмо­сферо­стійкість, водо­­стійкість, стійкість до старі­н­ня та дії лугів. Порівняно недорого коштують та мають високу якість алкідні фарби, тому вони набули досить знач. роз­по­всюдже­н­ня. Звʼязуючим для них є алкідна смола, яку виготовляють шляхом варі­н­ня рослин. олій (лляної, соєвої тощо). Алкідні матеріали швидше висихають, утворюють глянс. покри­т­тя (майже без усадки) та, на від­міну від масляних фарб, практично не викришуються. Традиційно алкідні фарби використовують для захисту від зносу та корозії різноманіт. зовн. і внутр. поверхонь будівель (двері, вікон­ні рами, батареї опале­н­ня, вбудовані меблі та ін.). Ними фарбують стіни та стелі в кухнях і ван­них кімнатах, оскільки вони стійкі до води та звичай. миючих засобів. Водночас в оздоблен­ні інтерʼєрів фарби на орган. роз­чин­никах за­стосовують рідко, тому що за екол. показниками вони по­ступаються водно-емульсій. фарбам. Нині знач. пошире­н­ня набуло роз­робле­н­ня та впровадже­н­ня водно-дис­персій. фарб, які нетоксичні, вибухо- і пожежобезпечні, мають низьку вартість, легко наносяться на поверх­ню (зокрема й вологу) методами роз­пиле­н­ня, налива­н­ня, валиком, пензлем, висихають при звичай. т-рах, утворють матові, пористі, паро- і повітро­проникні плівки. Водно-дис­персійні покри­т­тя характеризуються високою адгезією практично до всіх основ. Недоліком цих плівок є порівняно низька мех. міцність і невеликі водо- та морозо­стійкість, що об­умовлює сезон­ність виготовле­н­ня та викори­ста­н­ня таких фарб. Лаками називають роз­чини плівко­твір. речовин (природ. або синтет. смол) у орган. роз­чин­никах або у воді, вони містять сикативи, пластифікатори й отверджувачі. Лаки після висиха­н­ня утворюють міцну тверду однорідну плівку (кольор. або про­зору), яка добре зчеплюється з поверх­нею. Досить поширеними в буд-ві є олійно-смоляні, синтет. без­масляні, бітумні й асфальт. лаки. Емалеві фарби (емалі) — суспензії пігментів або їхніх сумішей з наповнювачами в лаках, які утворюють після висиха­н­ня не­про­зору тверду плівку з високими декор. властивостями та різною фактурою (глянсовою, матовою, «муаровою»). Буд. емалеві фарби повин­ні висихати при звичай. т-рі не довше ніж за 1–2 доби, а покри­т­тя на їхній основі мати необхідну твердість, атмо­­сферо­стійкість, гарний зовн. ви­гляд. У буд-ві також широко за­стосовують поліуретан., поліакрил., епоксидні емалі. Нітро­емалі, не­зважаючи на низьку ціну та декор. привабливість, мають обмежене викори­ста­н­ня, а в де­­яких країнах їхнє виробництво та продаж заборонені, оскільки вони екологічно небезпечні.

Літ.: Орлова О. В., Фомичева Т. М., Окунчиков А. З., Курский Г. Р. Технология лаков и красок. Москва, 1980; Рейтман А. И. Защитные лакокрасочные покрытия. Москва, 1982; Калаус Э. Э., Рыжов Д. А. Новые водоэмульсион­ные лакокрасочные материалы. Москва, 1983; Лакокрасочные материалы: Технические требования и контроль качества: Справоч. пособ. Москва, 1984; Яковлев А. Д. Химия и технология лакокрасоч­ных покрытий. Ленин­град, 1989; Орентлихер Л. П., Логанина В. И. Защитно-декоративные покрытия бетон­ных и камен­ных стен и зданий: Справоч. пособ. Москва, 1993; Вони ж. Качество отделки строительных изделий и кон­струкций красочными со­ставами. Мос­ква, 2002; Пушкарьова К. К., Барановський В. Б., Кочевих М. О., Олізаренко К. В. Викона­н­ня оздоблювальних робіт матеріалами «Тік­куріла». Х., 2010; Кривенко П. В., Пушкарьова К. К., Барановський В. Б. та ін. Будівельне матеріало­знавство: Під­руч. К., 2014; Пушкарьова К. К., Кочевих М. О., Гончар О. А., Бондаренко О. П. Матеріало­знавство (для архітекторів та дизайнерів): Під­руч. Вид. 2-е. К., 2015.

К. К. Пушкарьова

Завантажити статтю