Лансере Микола Євгенович

ЛАНСЕРЕ́ Микола Євгенович (14(26). 04. 1879, С.-Петербург — 06. 05. 1942, м. Саратов, РФ) — архітектор, історик архітектури, музеє­знавець, графік. Онук Миколи (академік архітектури), племін­ник Ле­онтія та Олександра Бенуа, брат Є. Лансере та З. Серебрякової. Дитинство Л. та остан­ні роки життя його батька (мав франц. походже­н­ня; значна кількість скульптур. творів присвячена укр. тематиці) минули у с. Нескучне (нині Харків. р-ну Харків. обл.). Навч. на архіт. від­діл. Вищого худож. училища С.-Петербур. АМ (1898–1904; викл. Л. Бенуа). 1897 і 1902 мандрував країнами Європи, де ви­вчав різні архіт. стилі. Від 1898 — чл. худож. обʼ­єдн. «Світ мистецтва». Від 1904 — чл. С.-Петербур. (від 1922 — Ленінгр.) товариства архітекторів-художників (від 1932 — Ленінгр. від­діл. Спілки рад. архітекторів). Від 1907 брав участь у створен­ні та роботі Комісії з ви­вче­н­ня та опису памʼя­ток Старого Петербурга, 1907–18 був її секр., 1908–10 — спів­засн. музею при ній (1918 уві­­йшов до складу Музею міста, нині Держ. музей С.-Петербур­га). 1918–20 мешкав у містах Анапа (нині Краснодар. краю) і Нахічевань-на-Дону (нині у ме­жах Ростова-на-Дону; обидва — РФ; 1920 на короткий час за­арешт. більшовиками); від­тоді — знову у Ленін­граді (нині С.-Пе­тербург). Від 1922 — хранитель істор.-побут. від­ділу Держ. рос. музею; 1925 — один із творців екс­позиції Літнього палацу Петра І. Водночас від 1908 викладав у С.-Петербурзі (Ленін­граді) на Жін. курсах вищих архіт. знань Е. Багаєвої, Політех. ін­ституті, Вищому худож. училищі декор. мистецтв (зав. архіт. від­діл.) та Ви­щому художньо-тех. ін­ституті (завідувач кафедри акварел. живопису; від 1927 — проф.). У березні 1931 зно­ву заарешт., у січні на­ступ. року засудж. до роз­стрілу за шпигунство на користь Франції, зго­дом смерт. вирок замінено на 10 р. увʼязне­н­ня (працював у Особл. кон­структор.-тех. бюро № 12). У серпні 1935 звільнений до­строково. У червні 1938 за­арешт. утретє, у червні на­ступ. року засудж. до 5-ти р. увʼяз­не­н­ня (покара­н­ня від­бував у м. Котлас Архангел. обл., РФ, Воркутлазі, Москві, де наполягав на пере­гляді справи, та Саратові). У архіт. творах за­стосовував стильові форми неокласицизму, давньорус. зодчества, бароко, англ. готики, манʼє­ризму, пал­ладіанства, модерну та кон­структивізму. Спроектував єпархіал. жін. училище у м. Курськ (1907, разом з О. Таманяном), готель «Паласт» (1909), метеорол. павіль­йон на Малій Конюш­ній (1913, від­новлений 1997), особняки М. Новинської та В. За­сецької на Пісоч. набережній, № 10 (1913–14), Без­акових на вул. П. Чайковського, № 43 (1914–16, разом з М. Лукницьким), шко­лу нар. мистецтва на ка­налі О. Гри­боєдова, № 2 (1914–15, автор-будівничий І. Без­палов), адм. і цехові корпуси заводу точного ма­шинобудува­н­ня (1929–31), житл. будинок на Камʼяноострів. про­спекті, № 69 (1934–35, у складі автор. колективу) у С.-Петер­бурзі, вокзал у м. Новочеркаськ (нині Ростов. обл.; 1919), кілька житл. будинків, виконком і порт. чайну (усі — 1920), Палац культури (1924–25, разом з О. Дмитрієвим) у Ростові-на-Дону, Нар. дім у м. Азов (нині Ростов. обл.; 1920), Палац праці та Симонів. с-ще для робітників (1922), ком­плекс будівель Всесоюз. ін­ституту екс­перим. медицини (1934–37, у складі автор. колективу) в Москві, планува­н­ня м. Грозний (нині Чечен. Респ., РФ; 1922–23), пансіонат і будинок Ю. Ос­моловського на курорті «Ястребина гора» побл. м. Данциґ (нині Ґданськ, Польща; 1928), житл. будинки для спів­роб. ГПУ на Пирогів. набережній у Москві та на розі вул. І. Воїнова (нині Шпалерна) і про­спекту М. Чернишевського у Ленін­граді, адм. будівлю Ленінгр. ОГПУ на Литей. про­спекті, будинок від­починку ГПУ в м. Сочі (Краснодар. край, РФ; усі — 1930-і рр.). Виконав рекон­струкцію будинку Є. Глушкова (1907), інтерʼєри особняка В. Кочубея (1913–14) у Царському Селі (нині м. Пушкін С.-Петербур. міськради), ре­ставрацію Сам­псонієв. собору (1909) і квартири О. Пушкіна на Мойці (1923) у С.-Петербур­зі, інтерʼєри уряд. дач побл. м. Валдай (Новгород. обл., РФ) і Москви, залу засі­дань та кабінету голови Раднаргоспу у Кремлі, оздобле­н­ня пасажир. приміщень кількох суден-рефрежираторів лінії Ленін­град–Лондон (усі — 1920-і рр.), інтерʼєри залу засі­дань та кабінету наркома внутр. справ у Кремлі, пароплава «Севастополь» (усі — 1930-і рр.). Створив памʼятник Петру І у м. Лодейне Поле (нині Ленінгр. обл.; 1910) та над­гробок С. Бот­кіна на Тихвин. кладовищі С.-Пе­тербур. Олександро-Невської лаври (1912–13). У 1929 отримав 13-у премію (з 453-х пред­ставлених проектів) у між­нар. конкурсі на маяк-памʼятник Христофору Колумбу у Сан-Домінґо. Роз­робляв також проекти для укр. міст, зокрема вілли П. Рігера у Ланжероні побл. Одеси (1915–17). У 1930 взяв участь у конкурсі на проект Театру масової муз. дії на 4 тис. осіб у Харкові (разом з О. Ізосимовим; цей один із на­ймас­штабніших задумів в історії рад. архітектури не був реалізований). За­ймався книжк. графікою, графікою малих форм, малював акварелі з зображе­н­ням памʼяток і місцевостей С.-Петербурга та його око­лиць, Пушкіна, Гатчини (нині Ленінгр. обл.), Петергофа (нині С.-Петербур. міськради), Росто­ва-на-Дону, виконав низку малюнків з тюрем. життя. 1957 реабіліт. Його діти — Наталія та Олексій — також стали архітекторами.

Завантажити статтю