ЛА́РІН Борис Олександрович (05(17). 01. 1893, Полтава — 26. 03. 1964, Ленін­град, нині С.-Петер­бург) — мово­знавець. Доктор філологічних наук (1948), професор (1931), член-кореспондент АН УРСР (1945), академік Литов. АН (1949). Заслужений діяч науки РРФСР (1957). Державні нагороди СРСР. Закін. Університет св. Володимира у Києві (1914), де був залиш. для під­готовки до професор. зва­н­ня. Від 1916 спеціалізувався у Петрогр. університеті (нині С.-Пе­тербург), після 1917 працював у ньому (з пере­рвою): від 1931 — професор кафедри заг. і порівнял. мово­знавства. 1960 організував при Університеті між­кафедрал. словник. кабінет. 1945–49 — в Ін­ституті мово­знавства АН УРСР (Київ), де керував роботою групи діалектологів, був спів­організатором роботи з під­готовки «Атласу української мови», брав участь у створен­ні «Про­грами для збира­н­ня матеріалів до “Діалектологічного атласу української мови”» (К., 1949). У 1951–53 — науковий спів­робітник Ін­ституту мови АН Литов. РСР (Вільнюс). Наукові дослідже­н­ня: порівнял.-істор. і заг. мово­знавство; сло­вʼян., балтій. та індій. мови; укр. діалектологія; рос. істор. лексикологія і лексико­графія. У 1920-х рр. записував укр. діалекти на Поділ­лі, Чернігівщині, Полтавщині. Спів­укладач «Толко­вого словаря рус­ского языка» за ред. Д. Ушакова (т. 1–4, Москва, 1935–40). Під керівництвом Л. створ. картотеку давньорус. словника, автор «Проекта древнерус­ского словаря (Принципы, ин­струкции, источники)» (Москва; Ленин­град, 1936).