Латентність

ЛАТЕ́НТНІСТЬ (від лат. latēntis — прихований, невидимий) — здатність обʼєктів або процесів пере­бувати в прихованому стані, не проявляючи себе. Як предмет досліджень характеризується між­дисциплінарністю, оскільки поділ на явне й приховане за­стосовують в економічних, соціологічних, політологічних та інших соціальних і гуманітарних науках. Латентні (приховані) функції, на від­міну від явних, не заплановані заздалегідь, мають ненавмисний характер. Їхні наслідки усві­домлюють не одразу й не завжди, а часом і зовсім лишаються незбагнен­ними в соціальному житті. Доволі часто на практиці деякі соціальні ін­ститути продовжують існувати, хоча вони не лише не виконують свої функції, а й інколи пере­шкоджають їм. Найчастіше подібне явище можна спо­стерігати серед політичних ін­ститутів, у яких латентні функції значно роз­винені. На думку Р. Мертона, хай навіть латентні функції дуже важко роз­пі­знати, саме вони становлять особливе зацікавле­н­ня для соціолога. Якщо соціолог, ви­вчаючи про­блему, обмежує себе дослідже­н­ням лише явних функцій, то він пере­творюється на реєстратора вже ві­домих систем поведінки. Його оцінки й аналіз обмежені пита­н­ням, по­ставленим перед ним замовником. Специфічний інтелектуальний внесок соціолога полягає насамперед у ви­вчен­ні ненавмисних (до яких належать латентні функції) та очікуваних (серед яких — явні функції) наслідків соціальної практики. Часто ви­вче­н­ня латентних функцій спричиняє парадоксальні висновки. На­приклад, Т. Веблен, досліджуючи латентні функції при­дба­н­ня, накопиче­н­ня й спожива­н­ня, у книзі «The Theory of the Leisure Class» («Теорія до­звільного класу», 1899) об­ґрунтував думку про те, що люди купують коштовні товари не тому, що вони пере­вершують за якістю більш дешеві, а саме через їхню коштовність, яка має бути символом влади грошей та високого соціального статусу, тобто виробництво предметів спожива­н­ня, окрім явної утилітарної функції, виконує й латентну — задовольняє потребу споживачів у під­вищен­ні власного пре­стижу.