Лацанич Ігор Васильович

Визначення і загальна характеристика

ЛАЦА́НИЧ Ігор Васильович (11. 07. 1935, с. Доманинці, нині у межах Ужгорода — 16. 07. 2003, Львів) — диригент, музичний діяч, педагог. Чоловік Л. Божко-Лацанич. Народний артист УРСР (1979) і Татар­стану (2001). Закін. Львів. консерваторію (1961; кл. хор. диригува­н­ня В. Василевича, оперно-симф. — І. Паїна). Водночас 1956–68 — хорист, суфлер, диригент, 1975–94 — гол. диригент, від 2001 — худож. кер. Львів. театру опери та балету ім. С. Крушельницької. 1968–70 — диригент-стажист (під керівництвом К. Симеонова) Ленінгр. ім. С. Кі­рова (нині С.-Пе­тербург), 1970–75 — гол. диригент Донец., 1994–2001 — Татар. ім. М. Джаліля (м. Казань, РФ) театрів опери та балету. 1965–68 та 1975–94 викладав у Вищому муз. ін­ституті (Львів): 1975–78 — завідувач кафедри опер. під­готовки; 1970–75 — Донец., 1994–2001 — Казан. муз.-пед. ін­ститутах. Засн. між­нар. фестивалю (1988) та конкурсу (1991) ім. С. Кру­шельницької у Львові. Проводив моногр. концерти, при­свяч. укр. спів­акам, які ви­ступа­ли за кордоном, але починали свій твор. шлях на львів. сцені, серед них — О. Мишуга, С. Крушельницька, М. Менцінський, Є. Гушалевич, М. Голинський, М. Скала-Старицький, І. Маланюк. У творчості значну увагу приділяв укр. опері, особливо сучас. композиторам. Активно ви­ступав і як симф. диригент, у репертуарі — твори М. Березов­ського, В. Сокальського, С. Люд­кевича, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, В. Косенка, К. Дань­кевича, А. Штогаренка, Г. Майбороди, В. Губаренка, М. Скорика. Серед опер. по­становок: «Утоплена» (1962), «Різдвяна ніч» (1990), «Тарас Бульба» (1993) М. Лисенка, «Ярослав Мудрий» (1972), «Ріхард Зорґе» (1976; обидві — 1-е викона­н­ня), «Украдене щастя» (1989) Ю. Мейтуса, «За­грава» А. Кос-Анатольського (1967), «10 днів, що сколихнули світ» М. Кармінського (1970), «Незабутнє» (1980; обидві — 1-е викона­н­ня), «Згадайте, братія моя…» (1994; 1-а сцен. версія) В. Губаренка, «Мати» В. Загорцева (1985), «Олеська балада» (1986), «Царівна-жаба» (1989) Б. Янівського (усі — 1-е викона­н­ня), «Де­мон» А. Рубінштейна (1964), «Пікова дама» П. Чайковського (1972), «Чорт і Кача» А. Дворжака (1973, 1-е виконан­ня в Україні), «Вій­на і мир» С. Про­­кофʼєва (1985), «Хованщина» М. Му­­соргського (1985), «Князь Ігор» О. Бородіна (1987), «Царе­ва наречена» М. Римсько­го-Кор­са­кова (1996), «Фра-Дияволо» Ф. Обера (1964), «Севільський цирульник» Дж. Рос­сіні (1986), «Любовний напій» Ґ. Доніцет­ті (1965), «Травіата» (1975), «Ріґолет­то» (1988), «Отел­ло» (1990), «Трубадур» (1992), «Аїда» (2000) Дж. Верді, «Тангейзер» Р. Ваґнера (1977), «Джоконда» А. Пон­кієл­лі (1975), «Кармен» Ж. Бізе (1991), «Тоска» (1988), «Мадам Бат­терфляй» (1989), «Богема» (1997) Дж. Пуч­чіні; балети — «Во­гнен­ний шлях» В. Губаренка (1980), «Лускунчик» (1986), «Ле­бедине озеро» (2001) П. Чайковського, «Ромео і Джульєт­та» С. Прокофʼєва (1988), «Спартак» А. Хачатуряна (1987), «Медея» Р. Габічвадзе (1982), «Створе­н­ня світу» А. Петрова (1986), «Пори року» на музику А. Вівальді (1980). Разом із театрами гастролював у Києві, Одесі, Москві, містами Польщі, Гол­ландії, Данії, Бельгії, Німеч­чини, Фран­ції, Іспанії. Здійснив записи опер. та балет. ви­став на радіо і телебачен­ні.

Літ.: Кушаков Є. Служі­н­ня музі // Рад. Донеч­чина. 1972, 13 серп.; Головащен­ко М. Дерза­н­ня варте похвали // КіЖ. 1977, 14 квіт.; Швець Н. Маестро великих форм // Там само. 1985, 13 жовт.; Лугових І. Імені Соломії Крушельницької // Карпат. зірка. 1990, 1 січ.; Романюк П. та ін. Остан­ній з могікан, або Нащо згодився віск з крил Ікара: памʼяті І. Лацанича // Молода Галичина. Л., 2003, 24 лип.; Гамкало І. Не­втомний пропагандист української опери (До 75-річчя від дня народже­н­ня: памʼяті І. В. Ла­­цанича) // Мист. обрії. К., 2010; Теличко В. Ігор Лацанич // Профес. муз. культура Закарпа­т­тя: етапи становлен­ня. Уж., 2010. Вип. 2; Згадаймо, братія моя… Про видатного диригента Ігоря Ла­цанича: Спогади. Стат­ті. Мат. Л., 2011.

І. Д. Гамкало

Завантажити статтю