ЛАШКО́ Микола Федорович (06. 01. 1906, м. Гадяч, нині Полтав. обл. — 1985, Москва) — метало­знавець. Канд. хім. (1946), д-р тех. (1951) н. Державна премія СРСР (1968). Закін. Харків. університет (1937), де й працював на каф. фіз. хімії; 1946–79 — у ВНДІ авіац. матеріалів (Москва): від 1970 — нач. сектора лаб. фізики металів. Наукові дослідже­н­ня з теорії легува­н­ня і створе­н­ня ливар. жароміц. нікел. сплавів, тео­рії пая­н­ня і технол. міцності матеріалів під час зварюва­н­ня. 1937 спільно з І. Францевичем уперше встановив дифуцій. механізм повзучості металів. Очолював наук. напрям фіз.-хім. фазового аналізу, що успішно за­стосовувався для ви­вче­н­ня структур. пере­творень у сталях і сплавах на різних метал. основах. Брав участь у створен­ні і роз­роблен­ні технологій виробництва жароміц. сплавів, зокрема для ре­актив. двигунів, цинк. та ін. сплавів, матеріалів для пая­н­ня. Автор багатьох під­ручників і навч. посібників з питань зварюва­н­ня і пая­н­ня.