ЛЕВИ́НСЬКА Ірина Омелянівна (18. 05. 1907, м. Рожнятів, нині Івано-Фр. обл. — 06. 07. 1990, Бухарест) — українська письмен­ниця в Румунії. Дружина С. Левинського. Народилася у сімʼї спольщеного француза О. Парельє. Навч. в Укр. таєм. університеті у Львові (1922–25), закін. Львів. університет (1930). Проживала 1910–19 у м. Долина (нині Івано-Фр. обл.), де її батько вчителював в укр. гімназії; від 1930 — у Чернівцях. 1936 пере­їхала до Бухареста, до 1962 працювала у хім. промисловості. Проводила активну культурно-просвітн. роботу серед укр. студент. молоді, брала участь у створен­ні у Львові та Чернівцях молодіж. літ. гуртків ім. Ганни Барвінок та О. Кобилянської, спів­працювала із громад.-культур. товариствами «Жіноча громада» і «Кобзар». Друкувалася у ж. «Нова хата», «Жіноча доля», зб. «Обрій», г. «Новий вік» та ін. У 16 р. почала писати вірші та байки. Осн. тема творчості — Бойківщина (новели «Тимко Дзвонар», «Суд», «Засвідчила земля», оповіда­н­ня «Чебрець», «Рід Дзиндрів» та ін.), збирала бойків. фольклор. Авторка кн. «Живиця» (1982), «Серця на грані» (1984), «Літа молодії» (1989), в яких від­творено жит­тєві драми, складний внутр. світ людини, «вічні» істини нар. буття. Написала спогади «Я знала Ольгу Кобилянську» (зб. «Обрій», 1981). Усі за­знач. твори опубл. у Бухаресті.