ЛЕВИ́ТСЬКИЙ (ЛЕВИ́ЦЬКИЙ) Борис Порфирович (13. 03. 1887, с. Андріївка, нині Макарів. р-ну Київ. обл. — 20. 11. 1937, Київ) — хоровий диригент, композитор, педагог. Походив із родини священика. З юнацтва вчителював і диригував селян. хорами. Закін. регент. курси при Херсон. муз. школі, навч. у Київ. муз. училищі (кл. теорії композиції Є. Риба). Від 1907 — муз.-пед. діяльність. Кер. хорів: Київ. робітн. (1916), Борис­піл. (нині Київ. обл.) селян. (1921), студент. ІНО (від 1922, Київ). Організатор хор. капели у Він­ниці (1918), муз. школи в Пере­яславі (нині Пере­яслав-Хмельницький Київ. обл.), для хору якої написав «Заповіт» (сл. Т. Шевченка). Брав участь у церк. русі та Всеукр. соборі УАПЦ (Київ, 1921). Заснував хор. капелу «РУХ» (1923), із якою гастролював у Черкасах, Бобринці (нині Кіровогр. обл.), Білій Церк­ві, Василькові (обидва — нині Київ. обл.), Пере­яславі, Каневі (нині Черкас. обл.). Від 1933 працював із ансамблем Дні­проп. радіокомітету, 1937 керував хором б-ки АН УРСР. Ре­прес. 1937, реабіліт. 1956. У ре­пертуарі — моностильові концертні про­грами, зокрема за творами нім. та франц. романтиків («Цигани» Р. Шуман­на, «Ніч» Ш. Ґуно), опер. хорів рос. митців (з «Царевої нареченої» М. Римського-Корсакова, «Нижегородців» Е. Направника, «Але­ко» С. Рахманінова), хор. пʼєс С. Танєєва («Прометей», «Вече­ром»), укр. митців — М. Лисенка («Бʼють пороги», «Туман хвилями лягає», «Вічний революціонер»), К. Стеценка («Сон», «Шевченкові»), М. Леонтовича («Льодолом», «Літні тони»), Сх. Галичини — Д. Роз­дольського («Сонце заходить»), Г. Топольницького («Пере­бендя»), С. Людкевича («Вечір в хаті»). У концерт. про­грамах Л. роз­межовував оригін. твори й аранжува­н­ня (Я. Яциневич, О. Кошиць, М. Леонтович, К. Стеценко та ін.).