ЛЕВИ́ТСЬКИЙ Олексій Авґустович (17(29). 03. 1872, містечко Дашів Київ. губ., нині смт Іл­лінец. р-ну Вінн. обл. — 16. 06. 1947, Москва) — педагог, громадський діяч. Навч. у 2-й Київ. гімназії (1881–85), закін. Колегію П. Ґалаґана (Київ, 1890), Новорос. університет в Одесі (1895). Працював у Катеринос­лав. місь­кій жін. гімназії (нині Дні­пропетровськ, 1895–96); від 1896 викладав у земській нар. школі у с. Рибці (нині Полтав. р-ну Полтав. обл.). Від 1900 — ін­спектор, від 1904 — директор нар. училищ Кубан. обл. (Росія); 1905 — директор Армавір­. чол. прогімназії (нині Краснодар. краю, РФ). За даними поліції, під час служби на Кубані був чл. Чорномор. філії РУП, опікувався групою полтав. семінаристів, які прибули на Кубань у пошуках роботи (С. Петлюра, П. Капельгородський та ін.). Від 1906 — го­лова пед. ради Жін. гімназії у м. Бер­дичів (нині Житомир. обл.), викладав у Колегії П. Ґалаґана, Київ. жін. гімназії, Фребелів. вищому ін­ституті (Київ, 1907 — за­ступник директора з педагогіки та методики роботи). 1907–10 ви­вчав шкіл. справу в Німеч­чині. Від 1910 — ін­спектор Казан. комерц. училища (Росія), водночас викладав на пед. курсах при Ка­зан. університеті. Від 1913 — директор Таганроз. комер­ц. училища (Росія; ініціював проведе­н­ня 1914 в Училищі зборів цінителів творчості Т. Шевченка). Від 1914 очолював Таганроз. літ.-мист. гурток, згодом — Товариство для від­кри­т­тя нар. б-к у Таганрозі, брав участь у діяльності місц. укр. громади. Від 1917 — директор Полтав. учит. ін­ституту, голова Полтав. товариства «Просвіта». 1919 за­знав пе­реслідувань денікінців, пере­ховувався на Кубані. Повернувшись в Україну, був дир. Гайсин. пед. технікуму (нині Вінн. обл., 1922–23); доцент кафедри української мови Київ. політех. ін­ституту (1923–33); професор кафедри педагогіки Київ. кооп. ін­ституту (1926–29). У 1934–36 працював ін­спектором Нар. комісаріату освіти Абхазії (Сухумі). Від 1936 учителював у Дашеві. Після 2-ї світової війни меш­кав у Москві. Автор низки пере­кладів худож. творів,