Левицький Дмитро Гаврилович

ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Дмитро Гаврилович (26. 10(07. 11). 1873, Поділ. губ. — 23. 11. 1935, м. Сталіно, нині Донецьк) — гірничий інженер. Навч. у Рішельєв. гімназії та Новорос. університеті в Одесі. Після закінчення С.-Пе­тербур. гірн. інституту (1901) працював на Одес. металург. заводі, Перекоп. соляних промислах, Берестов., Катеринин., Рутченків., Григорів. і Риков. рудниках у Донбасі. 1902–07 — позаштат. викл. електротехніки Катеринослав. вищого гірн. училища (нині Нац. гірн. університет, Дніпропетровськ). Був нач. шах­ти № 4-біс в Юзівці (нині Донецьк), коли на ній відбулася найбільша в історії Донбасу ава­рія (18 червня 1908 під час вибуху загинуло 150 осіб, згодом у лікарні померло ще 120 осіб). Л. офіційно не визнали винним, оскільки його поважали у Катеринин. гірн.-пром. товаристві та звичайні гірники. У цьому ж році став другим після І. Федоро­вича зав. першої в Рос. імперії гірн.-рятув. станції в м. Макіївка (нині Донец. обл.), якою керував до 1915. У 1909–10 організував Рутченків., Голубів., Грушев. і Криндачів. гірн.-рятув. станції. Від 1917 — в управліннях вугіл. промисловості у Харкові; 1917–31 — у бюро безпеки робіт «Дон­вугілля»; від 1931 — у Сталін. філії Всесоюз. н.-д. вугіл. інституту. Займався вивченням вибухонебезпечності вугіл. пилу та ме­таноповітр. сумішей, започатку­вав роботи з конструювання віт­чизн. гірн.-рятув. обладнання. Під його керівництвом 1911 створ. перший вітчизн. респіратор «Ма­кіївка», в якому видихувана вуглекислота виморожувалася низь­кою т-рою рідкого кисню. Після смерті Л. залишилося бл. 40 не­опубл. праць з питань безпеки у гірн. справі. У Донецьку Л. вста­новлено пам’ят. знак, його ім’ям названо вулицю.

Завантажити статтю