Левицький Остап Михайлович

ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Остап Михайлович (псевд.: Остап Ковбасюк, Муха, Драла, Столярченко, Кравченко, Anti­anarchista, Dr. Turcico, Arminius та ін.; 02. 10. 1839, с. Раковець, нині Городенків. р-ну Івано-Фр. обл. — 12. 06. 1903, м. Стані­слав, нині Івано-Франківськ) — поет-сатирик і гуморист, журналіст, перекладач. Навч. у коло­мий., бучац., станіслав. школах і гімназії. Закін. філос. факультет Львів. університету (1869). Учителював у Яро­славі (нині Польща) та Стані­славі. Від 1867 був дописувачем віден. гуморист.-сатир. ж. «Стра­хопуд» й ілюстров. додатку до нього «Золотая грамота», львів. г. «Русь» та «Dziennik Polski». Талант Л. високо цінували О. Ого­новський, О. Барвінський, А. Вах­нянин, Тит Ревакович, називаючи його вродженим журналістом з особливим відчуттям актуальності, талановитим гумористом, сатириком-«пашквілян­том». Автор низки анекдотів та гуморесок про ту чи ін. подію із суспільно-політ. життя Галичини у львів. г. «Зеркало» та ж. «Комар» (1901–02). Поезії, статті, репортажі, фейлетони писав укр., польс. та нім. мовами, публікуючи їх у часописах «Русь», «Русалка», «Правда», «Діло», «Kurier Lwowski», «Кro­nika Stanisławow­ska» та ін. Сатир. вірші і замітки, котрі не раз конфісковувала прокуратура, друкував у польс. г. «Monitor». Як поет дебютував відомою сатир. поемою «Ucieki­niery» (Л., 1863), в якій висміяв польс. повстанців, які 1863 пом­пезно збиралися на вій­ну, але після перших пострілів розбіглися. Наклад книжки викупили поляки, 1901 у Варшаві перекладена російською мовою, тираж якої розійшовся миттєво. Опублікував чимало лірич. та сатир. поезій, зокрема циклу про ополячених українців — «хрунів», до якого ввійшли вірші «Рептильно-хрунячий концерт», «Нашим архихруням», «Ласка Мікада», байка «Лопата і Батіг». Найкращою з-поміж поезій О. Огоновський визнав пісню «Наша надія» («Замовкли бандури — оглухли, мабуть…») // «Правда», 1867, № 2, присвяч. О. Кониському. Приятелював і листувався з І. Франком та ін. народовцями, з глибокою повагою ставився до його думки як редактора, критика, публіциста. До антології «Акорди» (Л., 1903) І. Франко вмістив поезії Л. «Замовкли бан­дури, оглухли, мабуть…», «Сповідь», «Під вечір» та «Любов». Переклав українською мовою драми «Мінна фон Барнгельм» Ґ.-Е. Лес­сін­­ґа, «Стелла» Й.-В. Ґете, «Досмертщина» та «Дами і гузари» А. Фредро, «Французькі селяни» В. Сарду, лібрето опери «Галька» С. Монюшка, а також окремі поезії Г. Гайне («Як та сарна, от так она...», «На прощу до Кевляр»), К. Уейського («Хорал»), Т. Ленартовича («Химерна») та ін. (усі — не опубл.).

Літ.: [Некролог] // ЛНВ. 1903. Т. 23, кн. 7; Чарнецький О. Забутий сатирик // Назустріч. 1935. Ч. 14; Войціцька М. Листи Остапа Левицького до Івана Франка // Наук. вісн. Музею І. Франка у Львові: 155-річчю від дня народж. І. Франка присвячується. 2011. Вип. 10.

ДА: ЛНБ. Відділ рукописів. Ф. 156, 480 арк.

Л. В. Сніцарчук

Державний архів

ЛНБ. Відділ рукописів. Ф. 156, 480 арк.

Рекомендована література

1. [Некролог] // ЛНВ. 1903. Т. 23, кн. 7;
   Google ScholarInternet
2. Чарнецький О. Забутий сатирик // Назустріч. 1935. Ч. 14;
   Google ScholarInternet
3. Войціцька М. Листи Остапа Левицького до Івана Франка // Наук. вісн. Музею І. Франка у Львові: 155-річчю від дня народж. І. Франка присвячується. 2011. Вип. 10.
   Google ScholarInternet

завантажити статтю