ЛЕ́ВІК Вільгельм Веніаминович (13. 01. 1907, Київ — 16. 09. 1982, Мос­ква) — поет-пере­кладач, живописець. Брат Б. Левіка. Член СП та СХ СРСР. Премія ім. Й. Бехера. Закін. ВДХУТЕМАС (1930; викл. О. Ос­мьоркін, І. Машков). Поезія і живопис не від­разу стали справою життя Л. У дитинстві навч. грати на фортепіано, потім брав уроки малюва­н­ня. 1921–23 від­відував вільну художню студію. Само­стійно ви­вчив нім. мову. 1924 пере­їхав до Москви. Писав порт­рети, серед зображених ним осіб — письмен­ник Ю. Домбровський, поет Л. Мартинов, пере­кладачі М. Кудінов та М. Вакс­махер. Л. ві­домий також як один із найкращих рад. поетів-пере­кладачів віршів без­лічі зарубіж. майстрів, від середньовічних до сучасних. Перший завершений перекл. з Г. Гайне («За­звучали все деревья…») Л. виконав ще у 16-річ. віці, 1938 видав першу велику роботу — перекл. його поеми «Германия. Зимняя сказка» (витримав понад 20 вид.). Одне з найвищих літ. досягнень — «Ронсар Пьер. Лирика» (Москва, 1947). Пере­клав більшість творів В. Шек­спіра, Дж. Байрона, Ш. Бодлера, Й.-В. Ґете, Ф. Шіл­лера, Ж. де Лафонтена, А. Міцкевича, Ж. дю Белле, Л. де Камоенса, Ф. Петрарки та ін. Написав низку теор. праць, присвяч. про­блемам худож. перекл. та творчості великих європ. поетів.