Мартенівська піч

Визначення і загальна характеристика

МАРТЕ́НІВСЬКА ПІЧ — плавильна полумʼяна від­бивальна регенеративна піч для пере­робле­н­ня чавуну та металобрухту в рідку сталь від­повід­ного складу і якості. Її вперше збудував 1864 франц. металург Е.-П. Мартен. М. п. — це кладка з вогнетрив. цегли (футеровки) у метал. каркасі, що складається (рис. 1): з робочого простору (1; у ньому від­бувається горі­н­ня палива, плавле­н­ня металу та металург. реакції), який обмежений зверху склепі­н­ням, а знизу подом (подиною), перед. стінкою із завалоч. вікнами, зад­­ньою стінкою із сталевипуск. отвором і головками (2) з обох кінців; вертикал. ка­налу (3); шлаковиків (4; уловлюють пил і частки, що надходять з робочого прос­тору у період плавле­н­ня); регенераторів (5; акумулюють теп­ло димових газів, а потім за рахунок цього тепла пі­ді­грівають повітря, а за необхідності й газ, з метою під­вище­н­ня температури горі­н­ня палива); лежаків (6; борова); пере­від. при­строїв (7); котла-утилізатора тепла (8); газоочистки (9); димової труби (10). М. п. поділяють: за кон­струкцією — на стаціонарні та ті, які гойдаються (робочий про­стір може нахилятися на 30–33°); за складом вогнетрив. матеріалів для кладки печі — на осн. (подина футерується вогнетривами на базі СаО, МgО) та кислі (подина вогнетривів на базі SiO2); за видами палива, що використовується — на ті, що опалюються низькокалорій. (домен., кокс. чи генератор. газом; мають дві пари шлаковиків і регенераторів для пі­ді­гріву газу й окремо повітря) і висококалорій. (природ. газом, мазутом; мають одну пару шлаковиків і регенераторів) паливом; за ємністю (масою завантажених у піч чавуну та металобрухту; найбільша ємність — 900 т). При роботі печі напрямок руху димових газів, повітря та палива регулюється по черзі шляхом від­кри­т­тя тих чи ін. пере­від. при­строїв. У результаті чого, по­да­н­ня повітря та палива в піч здійснюється то з однієї, то з ін. її сторони. При опален­ні печі висококалорій. паливом воно без­посередньо без пі­ді­гріва­н­ня подається з магістралі через головку в робочий про­стір агрегату за допомогою форсунок або пальників (рис. 1). Пі­ді­грівається тільки повітря, що використовується для горі­н­ня палива. Т-ра на­гріва­н­ня повітря в регенераторі, що перед цим був на­грітий продуктами горі­н­ня палива, досягає 1000–1200 °С. У робочому просторі печі від­бувається змішува­н­ня палива з на­грітим повітрям і горі­н­ня палива з утворе­н­ням факелу полумʼя, що має температуру 1800–2100 °С. Теп­­ло від факела по­ступає на чавун і металобрухт, завантажені в робочий про­стір, на склепі­н­ня печі, від якого тепло від­бивається у бік цих матеріалів. Такий характер надходже­н­ня теп­ла до матеріалів сприяє їхньому роз­плавлен­ню, на­гріван­ню до температури 1600–1650 °С і рафінува­н­ня. З робочого простору продукти горі­н­ня надходять у головку та вертикал. канал з т-рою 1650–1700 °С, а потім у шлаковик і регенератор з т-рою 1500–1550 °С і далі через лежаки (борова), котел-утилізатор тепла, газоочистку на димову трубу. У 2-й пол. 20 ст. роз­роб­лені двован­ні сталеплавил. агрегати макс. ємністю 2 × 300 т (рис. 2; ванни, у яких здійснюється окреме плавле­н­ня — 1 і 2, кисневі фурми — 3, паливно-кисневі пальники — 4, рідкий метал — 5) й прямоточні подові сталеплавил. агрегати ємністю 250 т і 2 × 300 т (рис. 3; однован­ний — а, двован­ний однока­нальний — б, двован­ний двока­нальний — в; склепіневий газоповітряно-кисневий пальник — 1, склепіневий газокисневий пальник — 2, торцевий газокисневий пальник — 3, киснева фурма для продува­н­ня металу — 4, регулювал. шибер — 5, фурма для допалюва­н­ня СО до СО2 у ванні та вертикал. ка­налі — 6).

Літ.: Левин С. Л. Сталеплавильные про­­цес­сы. К., 1963; Трубин К. Г., Ойкс Г. Н. Метал­лургия стали. Москва, 1970; Глинков М. А. Тепловая работа сталеплавиль­­ных ванн. Москва, 1970; Явойский В. И., Левин С. Л., Баптизманский В. И. и др. Метал­лургия стали. Москва, 1973; Кудрин В. А. Метал­лургия стали. Мос­ква, 1981; Шевченко В. И., Дудник В. В., Канищев Д. Ф. и др. Опыт работы мартеновской печи, оборудован­ной регенераторами с обходными боровами // Тр. 1-го Кон­грес­са сталеплавильщиков. Москва, 1993; Шевченко В. И., Скороход Н. М., Гуров Н. В. и др. Работа пря­­моточных сталеплавильных агрегатов // Тр. 2-го Кон­грес­са сталеплавильщиков. Москва, 1994; Баптизманський В. І., Бойченко Б. М., Величко О. Г. та ін. Сталеплавильне виробництво: Навч. посіб. К., 1996; Матвиенков С. А., Без­черев А. С., Прахнин В. Л. и др. Повы­­шение эф­фективности отопления мар­­теновских печей // МГП. 2009. № 4; Катунин В. В. Мировое и региональное производство стали и его вероятные пер­спективы // Там само. 2010. № 6; Чуванов О. П., Журавльова С. В. Технологія виробництва сталі у подових агрегатах: Навч. посіб. Дн., 2012.

О. П. Чуванов

Завантажити статтю