КИЛИКИ́ЇВ — село Славутського ра­йону Хмельницької області. Знаходиться на правому березі р. Корчик (притока Случі, бас. Припʼяті), за 160 км від обласного центру та за 32 км від райцентру. Площа 6,8 км2. Населе­н­ня 863 особи (2001), пере­важно українці. Перші ві­домості про поселе­н­ня на території нинішнього Киликиєва фіксують до 1-ї половини 13 ст. Під час навали татаро-монголів 1240 кияни, рятуючись від поневоле­н­ня, втікали у від­далені ліси. Частина з них оселилася при впадін­ні р. Жариха в Корчик, на місці сучасного киликиївського ур­очища Гайок. Тривалий час Киликиїв входив до Галицько-Волинського князівства, від 2-ї половини 14 ст. — до Великого князівства Литовського. Після Люблінської унії 1569 — у складі Польщі. У цей період Киликиєву на­дано міські права, що сприяло роз­витку ремесел і торгівлі. Жителі брали участь у селянсько-козацькому пов­стан­ні 1594–96 під керівництвом С. Наливайка, Визвободній війні під проводом Б. Хмельницького. Після 2-го поділу Польщі 1793 Киликиїв ві­ді­йшов до Російської імперії. Тут здавна проживала велика єврейська громада. У 19 — на початку 20 ст. — містечко Острозького повіту Волинської губернії. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Мешканці потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталінських ре­пресій. Від липня 1941 до січня 1944 — під німецько-фашистською окупацією. Нацисти вбили у Киликиєві значну кількість євреїв. Нині у селі — загальноосвітня школа, фельдшерсько-акушерський пункт. Діє релігійна громада УПЦ МП. Встановлено памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятні знаки жертвам голодомору 1932–33, на місці похова­н­ня роз­стріляних євреїв. Збереглася козацька могила, якій понад 300 р.