Мальро Андре

Визначення і загальна характеристика

МАЛЬРО́ Андре (Malraux André; 03. 11. 1901, Париж — 23. 11. 1977, м. Кретей, Франція) — французький письмен­ник, мистецтво­знавець, кінорежисер, громадський і державний діяч. Народився у сімʼї фінансиста. Навч. у Нац. школі сх. мов. У 1920-х рр. багато подорожував країнами Сходу (перед­усім Далекого Сходу), брав участь в антиколоніал. русі (Індокитай, Китай), організував археол. екс­педицію у камбоджій. хащі — у пошуках буд­дій. старожитностей. Від­повід­ні пригоди М. стали сюжет. та світо­гляд. основою перших його романів — «Les Conqué­rants» («Заво­йовники», 1928), «La Voie royale» («Королівська дорога», 1930), «La Condition humaine» («Умови людського існува­н­ня», 1933, від­знач. Гонкурів. премією; усі — Париж). «Далекосх.» трилогія письмен­ника принесла йому світ. славу. На поч. 1930-х рр. М., у звʼязку з за­грозою фашизму та очевид. кризою зх. світу взагалі, зблизився з лівими силами Європи, від­відав СРСР як можливу альтернативу тій кризі (у ролі почес. гостя 1-го зʼ­їзду рад. письмен­ників), зробив спробу (не­вдалу) екранізувати там свій «гонкурів.» роман у режисурі О. Довженка, а потім С. Ейзен­штейна. Водночас не залишав заня­т­тя археологією (на своєму літаку намагався від­найти в Аравії залишки столиці легендар. цариці Савської), роз­почав роботу над амбіт. проектом створе­н­ня всієї ретро­спективи худож. зусиль людини — від первіс. часів до авангарду 20 ст., який реалізував після 2-ї світової вій­ни. М. брав участь у найбільш резонанс. акціях європ. лівих сил проти нім. націонал-соціалізму та іспан. реакції. В атмо­сфері цих зусиль зʼявився його антифашист. роман-дилогія «Le Temps du mépris» («Час презирства», 1935) і «LʼEspoir» («Надія», 1937) — про героїку нім. та іспан. революціонерів. Учасник громадян. вій­ни в Іспанії. Організатор-командир інтернаціон. «ескадрильї ім. А. Мальро», брав участь у бо­йових діях, був поранений. На основі свого досвіду військ. льотчика по­ставив х/ф «Надія» (екранізація одного із найбільш драмат. роз­ділів його однойм. роману), який по­значений очевид. впливом шанованого ним кінемато­графа О. Довженка. Цей фільм — як одне із найвидатніших явищ світ. кіно — вплинув на повоєн­не зх. «неореа­ліст.» і «автор.» кіно. Поразки на всіх антифашист. фронтах, остаточна ката­строфа рос. революції у напрямі сталін. деспотизму світо­глядно змістили М. у бік від недавнього його «лівого проекту» до Європи. У 2-й світ. вій­ні («поверне­н­ня сатани», як називав її письмен­ник) М. спочатку офіцер-танкіст, потім потрапив до нім. полону, звідки втік, не­вдовзі став одним із провід. командирів Руху Опору. Пораненим удруге потрапив у полон, звідки втік. Вій­ну М. закін. командиром регуляр. військ. під­роз­ділу в остан. антинацист. операціях поновленої франц. армії. Водночас писав трактат про англ. письмен­ника партизана 1-ї світової вій­ни полковника Т.-Е. Лоуренса і роман «Les Noyers de lʼAltenbourg» («Альтенбурзькі горішники», не закін.). На­прикінці вій­ни радикально ди­станціювався від франц. комуністів і від­верто при­єд­нався до Ш. де Ґолля з його про­грамою нової «автентич.» Франції. Уві­йшов у перший кабінет генерала, 1958–69 — міністр культури і водночас один із найголовніших речників його режиму. М. після вій­ни нібито залишив художню прозу, але, починаючи з умовно автобіогр. «Antimémoi­res» («Антимемуари», 1967), створив кілька книг своєрід. жанру, в яких автобіогр. матеріал по­єд­нав із грандіоз. панорамою провід. про­блем сучас. цивілізації. М.-міністр багато зробив для збереже­н­ня та популяризації нац. культури. На поч. 1970-х рр. завершив фундам. цикл мистецтвозн. праць, з яких у ви­гляді т. зв. уявного музею по­стає у своєрід. інтер­претації худож. досвід людства. У центрі романістики М., його мистецтво­знавстві і зга­даній «напів­автобіогр.» прозі по­стає гол. про­блема люд. буття, «умов люд. існува­н­ня»: по­єд­на­н­ня в людині неминучої трагічності, зумовленої її смертністю і водночас героїч. спроб окремих індивідів, колективів, цілих народів подолати той трагізм. М. залишається однією з найбільших по­статей «центр. драми 20 ст.» (за висловом його друга С. Ейзенштейна).

Тв.: Œuvres complètes. Vol. 1–6. Paris, 1989–2010; укр. перекл. — Надія. К., 1986; Королівський шлях // Всесвіт. 1993. № 7/8; Королівська дорога. Х., 2005.

Літ.: Зоніна Л. Мемуари й антимемуари // Всесвіт. 1973. № 4; Скуратівський В. Памʼяті А. Мальро // Там само. 1977. № 4; Його ж. Сражение за человеческий шанс: к 100-летию Андре Мальро // Столич. новости. 2001, 30 окт.–5 нояб.; Його ж. Олександр Довженко та Андре Мальро // Кінорежисер світ. слави. К., 2013.

В. Л. Скуратівський

Завантажити статтю