Маляревський Іван Васильович

МАЛЯРЕ́ВСЬКИЙ Іван Васильович (Маляревский Иван Васильевич; 20. 01(01. 02). 1846, Курська губ., нині РФ — 29. 05(11. 06). 1915, с. Сумське, нині у складі м. Нова Ладога Ленінгр. обл., РФ) — російський лікар-психіатр, педагог, письмен­ник. Після закінче­н­ня повіт. пед. училища до 1869 працював нар. учителем. Зацікавившись природою патол. роз­витку дітей, вирішив стати дит. психіатром. Навч. на мед. факультеті Університету св. Володимира у Києві (1870–73), в Мед.-хірург. академії у С.-Пе­тербурзі (1873–77). Ще студентом 1877–78 пере­бував на фронтах рос.-турец. вій­ни як мед. працівник Товариства Червоного хреста. Після поверне­н­ня з армії продовжив навч. в академії, яку закін. 1879. Працював молодшим ординатором 2-го Тифліс. військ. шпиталю (нині Тбілісі, 1880), потім до 1882 — у клініці для психічно хворих. Автор низки робіт із психіатрії, гігієни зору, на­друк. у ж. «Здоровье» (1879, № 104, 105), г. «Врачебныя вѣдо-мости» (1878, 19 ноября). Здійснював спроби популяризації в белетрист. формі наук. та гігієн. знань; опублікував для дітей повість «Василій-чабанъ» (1874) та зб. оповідань «Петушокъ — крас-ный гребешокъ» (1881) і «Птичка-синичка» (1882; усі — С.-Пе­тербург); спів­працював із ж. «Ро-дникъ» (повість «Народный учитель», 1882, № 2, 3). Особистий досвід педагога й лікаря пере­конали його в необхідності на­близити педагогіку до медицини; без цього педагогіка, на його думку, по­збавлена природно-наук. основи й не є наукою. Цією ідеєю, вперше висловленою 1881 у доповіді в С.-Пе­тербур. товаристві психіатрів, М. керувався в подальшій практ. діяльності. Вона покладена в основу створ. й редагов. ним 1884–85 ж. «Медико-педагогическій вѣстникъ», де вмістив кілька влас. статей. Свої по­гляди на сучасну пед. систему сформулював у нарисі про побут у колонії для малоліт. злочинців «Утоплен­ники» («Рус­ская речь», 1882, № 1). Стверджував, що такі виправні заклади можуть культивувати лише хибні нахили в дітей, більшість з яких потребує не стільки виправле­н­ня, скільки лікува­н­ня від виснаже­н­ня й багатьох фіз. та психол. хвороб, породжених ненормал. соц. умовами, а методи вихова­н­ня в колоніях на­звав такими, що «не від­повід­ають людській природі». Дотримуючись своїх по­глядів, 1883 від­крив (і понад 20 р. очолював) у С.-Пе­тербурзі платне приватне «Врачебно-воспитательное заведение доктора И. В. Маляревского» для дітей з псих. роз­ладами, де їх не лише лікували, а й на­вчали ремеслам, при­вчали до с.-г. праці. Цей заклад ві­ді­грав важливу роль в історії дефектології: важливим був не лише зміст його роботи, а й структура та система її організації. Після більшов. пере­вороту закритий. Значну роль у пропагуван­ні ідей зближе­н­ня педагогіки з медициною, осн. принципів вихова­н­ня та навч. ро­зумово від­сталих дітей і в роз­роблен­ні організац. форм допомоги таким дітям ві­діграла дружина М. — Маляревська Катерина Хрисанфівна (Маляревская Екатерина Хрисанфовна; 1851 — 11(24). 11. 1909, с. Сумське). Одна з перших жінок-лікарів у Росії. Імовірно, закін. 4-річні курси акушерок при Мед.-хірург. академії, де по­зна­йомилася зі своїм майбут. чоловіком, разом з ним під час рос.-турец. вій­ни була лікарем на фронті. Пізніше присвятила свою діяльність дітям з обмеж. можливостями. У 1890-х рр. від­відала всі значні іноз. заклади для таких дітей. Найбільш рац. у навч. та вихован­ні ро­зумово від­сталих дітей вона ви­знала систему франц. психіатра Е. Сегена, під впливом якої роз­робила власні методи вихова­н­ня й навч. грамоті дітей з фіз. та розум. вадами, які висвітлила в низці робіт. Після від­кри­т­тя чоловіком притулку для дітей працювала в ньому. Померла від туберкульозу в маєтку, при­дбаному М.