Мамайсур Борис Сергійович

МАМАЙСУ́Р Борис Сергі­йович (15. 08. 1938, с. Сеньків Купʼян. р-ну Харків. обл. — 19. 10. 2003, Хмельницький) — поет. Член НСПУ (1997). Дитинство про­йшло у с. Вороньків Борис­піл. р-ну на Київщині. Після закінче­н­ня (1955) серед. школи, працював вантажником, муляром, кор. рай. газети. 1958–62 навч. у Харків. бібліотеч. ін­ституті. Тут почалося його захопле­н­ня поезією — знач. мірою під впливом видат. поета Б. Чичибабіна, «літ. середи» якого були тоді вогнищем дисидент. культур. життя на Харківщині. Спочатку писав російською мовою, але не­вдовзі пере­­­йшов на українську. Після ін­ституту працював не за фахом — матросом на вантаж. теплоході, будівельником у Казах­стані і лише короткий час на бібліотеч. роботі в Києві. Цікавився літ. жи­т­тям, зблизився з «шістдесятниками». В колі його інтересів — поезія В. Симоненка, І. Драча, М. Він­грановського, І. Жиленко, Б. Нечерди, М. Холодного, а особливо — Л. Костенко. Але з друкува­н­ням влас. віршів мав великі про­блеми — після нетривалої «від­лиги», влада, налякана пер­спективою «роз­хитува­н­ня основ», посилила ідеол. цензуру, врахувавши свою помилку з недо­глядом першої хвилі «шістдесятництва». Єдина в ті роки поет. збірочка М., що ви­йшла 1963 у Києві під на­звою «Чи буде шторм?», містила, внаслідок суворого редакц. від­бору, всього 23 вірші, по­знач. рев.-романт. риторикою, наслідува­н­ням інтонацій В. Маяковського і Є. Євтушенка. Однак від­чувалася щирість юнац. максималізму й антиміщан. пафосу. Були в його віршах зворушлива етична чистота, суворий соц. аскетизм і водночас живі рефлексії на не­про­грамовані враже­н­ня з особистого житей. досвіду. Немає сумніву, що збірка ніяк не вичерпувала тодіш. поет. доробку молодого автора, а на той час уже й не від­бивала адекватно його самопочу­т­тя й світо­гляд. Це засвідчили дві на­ступні збірки, що так і не потрапили до друку, а залишилися в «самвидаві» — «Гра з вогнем» та «Другий початок». Його вірші цього часу пере­йняті «шістдесятниц.» романтикою з вираз. елементами громадян. пафосу та соц. сатири, спрямов. проти бюрократизов. сусп. структури та ідеол. догм. Часом субʼєкт. не­вдоволе­н­ня і природ. протест проти без­барв. існува­н­ня у су­спільстві тотал. придуше­н­ня особистості набирають форми гострого не­прийня­т­тя «міщан.» способу життя й мисле­н­ня, тобто духов. фальшу й рутини взагалі. Сюди трохи домішувалися і наслідува­н­ня футурист. епатажу, і во­йовничий максималізм, і звичайна претензійність молодості. Навмисна деканонізація поетики, гра на ґротеск, внутр. від­штовхува­н­ня від поет. благо­при­стойності й стереотипів, прозаїзація і функціоналізація мови — ці та ін. якості поезії М. дають під­стави говорити про нього як про предтечу пізніших «бу-ба-бістів», «лугосадівців» та ін. прокламов. де­структорів (а фактично творців нових поет. структур — з різною мірою успіху). Велику творчу під­тримку знаходив М. у дружбі з І. Світличним, який опікувався молодими поетами. Та після арештів 1972 і увʼязне­н­ня І. Світличного та ін. друзів М. залишився на­одинці зі своєю тяжкою хворобою. Живучи у Хмельницькому, писав, долаючи недугу, прагнув бути вірним собі, але фіз. і душевна пригніченість давалися взнаки, його вірші по­ступово втрачали колишню свіжість вислову і гостроту думки. У Хмельницькому його імʼям на­звано вулицю.

Завантажити статтю