Мамін-Сибіряк Дмитро Наркисович

МА́МІН-СИБІРЯ́К Дмитро Наркисович (Мамин-Сибиряк Дмитрий Наркисович; справж. — Мамін; 25. 10(06. 11). 1852, Вісімо-Шайтан. завод Перм. губ., нині смт Вісім Єкатеринбур. обл., РФ — 02(15). 11. 1912, С.-Петербург) — російський письмен­ник. Навч. у Перм. духов. семінарії (1868–72), Мед.-хірург. академії (С.-Пе-тербург, 1872–76) та С.-Петербур. університеті (1876–77). У 1877–91 жив і працював на Уралі, ви­вчав історію та етно­графію краю, записував фольклор і прі­звища жителів. Від 1891 — у С.-Петербурзі, Царському Селі, Па­вловську (Росія); 1897, 1900 і 1905 від­відував Крим. Дебютував 1875–77 оповіда­н­нями у с.-петербур. журналах та романом «Въ водоворотѣ страстѣй» (С.-Петербургъ, 1876). Справжнє ви­зна­н­ня М.-С. принесли твори про життя Уралу з його особл. побутом та своєрід. соц.-екон. укладом, що уві­йшли до зб. «Уральскіе разсказы» (т. 1–2, Москва, 1888–89). Широку соц. картину змалював у романах «Приваловскіе мил­лиіоны» (1883; окреме вид. — Москва, 1897; екранізов.), «Горноѣ гнѣздо» (1884; Москва, 1890), «Дикое счастье» (1884; С.-Петербургъ, 1896; екранізов.), «Три конца» (1890; С.-Петербургъ, 1895), «Золото» (1892; Москва, 1895; Х., 1927), «Хлѣбъ» (1895; С.-Пе-тербургъ, 1896), у яких від­творив побут і психологію робітників гірн.-завод. р-нів Уралу, у сатир. світлі показав нестрим. дух наживи та карʼєризму серед під­приємців. У циклах оповідань «Дѣтскія тѣни» (Москва, 1894) та ін. помітно від­чутна ідеалізація патріарх. сільс. життя. Роман «Черты изъ жизни Пепко» («Рус­ское богатство», 1894, № 1–10; про с.-петербур. репортерів) побудований знач. мірою на автобіогр. матеріалі. Про­блеми мистецтва порушив у романі «Падающие звезды» (1899; Москва, 1900) та оповідан­ні «Мумма» (1907). Написав пʼєсу «На золотомъ днѣ (Золото­промы-шлен­ники)» (1887), писав трагедію про хана Кучума (не закін.). Багато творів М.-С. для дітей уві­йшли до скарбниці класич. дит. літ-ри: зб. «Емѣля-охотникъ» (С.-Петербургъ, 1884; премія Фребелєв. пед. товариства, 1896), «Зимовье на Студеной» («Міръ божій», 1892, № 1), «Сѣрая шейка» (вперше опубл. під на­звою «Сѣрушка» в ж. «Дѣтское чтеніе», 1893, № 12; екранізов.), «Сказки и разсказы для дѣтей младшего возраста» (Москва, 1895), «Аленушкины сказки» (С.-Петер-бургъ, 1896; 16-е вид. — Москва, 1917), «По Уралу» (С.-Петер-бургъ, 1899) та ін. З великою симпатією ставився до України: у низці творів зобразив трудящих українців — роман «Три конца», повість «Охонины брови» («Рус­ская мысль», 1892, № 8, 9; про пов­ста­н­ня О. Пугачова), нариси «Отъ Урала до Москвы» («Рус­скія вѣдомости», октябрь 1881 — февраль 1882), «Бойцы» («Отечествен­ныя записки», 1883, № 7, 8) та ін., використовував укр. пісні. І. Рєпін писав з нього ескізи для картини «Запорожці пишуть листа…». За повістю «Охонины брови» композитор Г. Бєлоглазов написав оперу «Охоня» (1956). Окремі твори М.-С. пере­клали М. Загірня, І. Волошин, Д. Гринько, О. Іваненко, П. Іванов, О. Бандура, М. Дудко, В. Хоменко, Д. Бобир, Г. Черняхівський та ін. За мотивами його творів на студії «Київнаукфільм» І. Не­греску зняв фільм «Зимівля на Студеній» (1986). У 2002 СП РФ та Асоц. письмен­ників Уралу засн. премію його імені.