Манганіт
МАНГАНІ́Т (від лат. manganum) — мінерал класу оксидів і гідроксидів Mn-2Mn+4О2(ОН)2 або MnООН. Вперше описав 1826 австр. мінералог В.-К.-Р. Гайдінгер. Містить домішки SiO2, Fe2О3, Al2О3, СаО та ін. Сингонія моноклінна, призматич. вид симетрії. Зустрічається у вигляді тонко дисперс., тичкуватих, променистих і волокнистих агрегатів, оолітів, натіч. форм. Кристали рідкісні стовпчастого або голчастого обрису. Колір чорний, риса темно-бура. Твердість 3–4, густина 4,2–4,33. Відбивна здатність низька (~15 %). Утворюється переважно в екзоген. умовах за рахунок вивітрювання марганцевміс. мінералів і гірських порід в асоціації з піролюзитом, гаусманітом, браунітом, а також гідротермал. шляхом у низькотемператур. жилах на контактах з виверженими породами, де інколи трапляються його псевдоморфози по кальциту. Мінерал виявлений у родовищах Грузії (Чіатурі), Швеції (Лонґбан), Німеччини (Ільменау, Ільфельд) та ін. країнах. Досить поширений в Україні серед осад. марганц. руд Нікопол., Великотокмац., Криворіз. та Інгулец. родовищ олігоцен. віку. Виявлений також у Приазов’ї і в Чивчин. горах Карпат. М. — важлива марганц. руда. У найбільш багатих марганцем оксид. рудах є важливою сировиною для виплавлення феромарганцю, ін. сплавів марганцю із залізом.