Мандрик Іван Миколайович
МА́НДРИК Іван Миколайович (псевд. — Богдан Сердюк; 24. 01. 1937, с. Сукіль, нині Долин. р-ну Івано-Фр. обл. — 18. 09. 1979, Івано-Франківськ, похов. у м. Болехів Івано-Фр. обл.) — учасник національно-визвольного руху. Закін. курси кранівників-екскаваторників і школу механізаторів, від 1960 мешкав і працював на буд-ві та механіком у м. Джанкой (нині АР Крим), від 1967 — у рідному селі, від 1975 — у Болехові. 1968 створив й очолив підпіл. групу «За волю» у складі 8-ми осіб. Для підпіл. праці 1970 придбав друкар. машинку, за допомогою якої до 1975 як ред. і дописувач випускав ж. «Прозріння» та «Інформаційний бюлетень», поширював самвидав. 1975 група «За волю» (на той час нарах. вже бл. 40-а осіб) увійшла до підпіл. Укр. нац. фронту (умовна назва — УНФ–2) під керівництвом М. Крайника. Група «За волю» залишалася законспірованою, тому після загибелі М. повний її склад залишився невідомим (у заг. списку УНФ–2 М. Крайник назвав лише 19 відомих йому осіб). Від 1975 М. займався випуском органу УНФ–2 ж. «Український вісник». Передбачаючи загрозу влас. арешту, М. Крайник з-поміж трьох можливих кер. таєм. організації надавав перевагу М., активна підпіл. діяльність якого викликала прискіпливу увагу КДБ. Вранці 17 вересня 1979 (у 40-у річницю вступу рад. військ на тер. Зх. України під час 2-ї світової війни) адміністрація Болехів. керамзит. заводу, де на той час працював М., несподівано відправила його у десятиденне «відрядження» до Івано-Франківська в облміжколгоспбуд «для надання тех. допомоги» (у робочому одязі, без паспорта, грошей, але у супроводі співроб. КДБ Г. Ворошилова). Наступ. дня труп М. виявлено біля готелю «Україна», де він поселився (без паспорта і реєстрації). Судово-мед. експертиза встановила, що смерть настала внаслідок переломів кісток черепа й ребер від падіння з висоти, висновок — самогубство (при цьому експерти проігнорували факт ножового поранення у р-ні серця). У відповідях на кількараз. звернення дружини М. (зокрема й у 1990-х рр.) з вимогою з’ясувати причини й винуватців його смерті, зазначалася офіц. версія. 1992 сесія Болехів. міськради перейменувала вул. Руднєва, на якій мешкає родина М., на його честь.
Рекомендована література
- Крайник М. Передвісники Української весни // Свіча. 1991, 22 берез.;
- Ровенчак О. «Відрядження» на мученицьку смерть, або Каґебістська маячня зразка 1979 року // Галичина. 1993, 17 верес.;
- Український Національний Фронт: Дослідж., док., мат. Л., 2000;
- Українська загальнонародна організація (УНФ–2): Дослідж., док., мат. Л., 2005;
- Борцю за волю України // Свіча. 2017, 27 січ.
Завантажити статтю
Людина 
