Мандрик Іван Миколайович

МА́НДРИК Іван Микола­йович (псевд. — Бог­дан Сердюк; 24. 01. 1937, с. Сукіль, нині Долин. р-ну Івано-Фр. обл. — 18. 09. 1979, Івано-Франківськ, похов. у м. Болехів Івано-Фр. обл.) — учасник національно-визвольного руху. Закін. курси кранівників-екс­каваторників і школу механізаторів, від 1960 мешкав і працював на буд-ві та механіком у м. Джанкой (нині АР Крим), від 1967 — у рідному селі, від 1975 — у Болехові. 1968 створив й очолив під­піл. групу «За волю» у складі 8-ми осіб. Для під­піл. праці 1970 при­дбав друкар. машинку, за допомогою якої до 1975 як ред. і дописувач випускав ж. «Про­зрі­н­ня» та «Інформаційний бюлетень», поширював самвидав. 1975 група «За волю» (на той час нарах. вже бл. 40-а осіб) уві­йшла до під­піл. Укр. нац. фронту (умовна назва — УНФ–2) під керівництвом М. Крайника. Група «За волю» залишалася закон­спірованою, тому після загибелі М. повний її склад залишився неві­домим (у заг. списку УНФ–2 М. Крайник на­звав лише 19 ві­домих йому осіб). Від 1975 М. за­ймався випуском органу УНФ–2 ж. «Український вісник». Перед­бачаючи за­грозу влас. арешту, М. Крайник з-поміж трьох можливих кер. таєм. організації надавав пере­вагу М., активна під­піл. діяльність якого викликала при­скіпливу увагу КДБ. Вранці 17 вересня 1979 (у 40-у річницю вступу рад. військ на тер. Зх. України під час 2-ї світової вій­ни) адміністрація Болехів. керамзит. заводу, де на той час працював М., несподівано від­правила його у десятиден­не «від­рядже­н­ня» до Івано-Франківська в облміжколгоспбуд «для на­да­н­ня тех. допомоги» (у робочому одязі, без паспорта, грошей, але у су­проводі спів­роб. КДБ Г. Ворошилова). На­ступ. дня труп М. виявлено біля готелю «Україна», де він поселився (без паспорта і реєстрації). Судово-мед. екс­пертиза встановила, що смерть на­стала внаслідок пере­ломів кісток черепа й ребер від паді­н­ня з висоти, висновок — самогубство (при цьому екс­перти проігнорували факт ножового поране­н­ня у р-ні серця). У від­пові­дях на кількараз. зверне­н­ня дружини М. (зокрема й у 1990-х рр.) з вимогою зʼясувати причини й винуватців його смерті, за­значалася офіц. версія. 1992 сесія Болехів. міськради пере­йменувала вул. Руднєва, на якій мешкає родина М., на його честь.