Маннгайм Карл

МАННГА́ЙМ Карл (Mannheim Karl; 27. 03. 1893, Будапешт — 09. 01. 1947, Лондон) — німецький та британський філософ. Навч. в університетах Будапешта, Фрайбурґа і Гайдельберґа (Німеччина), Парижа. Доктор. дис. захистив 1918 у Будапешт. університеті, працював доцент ВШ педагогіки. 1919 через посилення антисемітизму переїхав до Гайдельберґа. 1939 — директор Коледжу соціології в Ґете-інституті Франкфурт. університету. Виїхав до Лондона, де читав лекції у школі економіки, був проф. Інституту освіти Лондон. університету. Темат. динаміку творів М. визначає перехід від філософії до соціології та приклад. соціології. Один із засн. класич. соціології, представник соціології знань. Із нім. філософом М. Шелером заклав основи соціології знань, котру визначав як науку про відношення люд. думки до умов існування. Загострив проблему люд. екзистенції та соц. детермінації знань. Виступив із тео­рією «динам. реляціонізму», за якою усвідомлення соц. реальності — не чисто інтелектуал. акт, а соціально визначена життєва активність індивіда. Запропонував реляціонізм як методол. настанову, за якою рух до соц. істини відбувається через співвідношення сусп. свідомості зі своїм духов. базисом. На відміну від М. Шелера, зазнав впливу марксизму, зокрема вчення про ідеологію, котре принципово переосмислив. Не поділяв думку К. Маркса, що будь-яка ідеологія обумовлена економікою та є явним знаряддям політ. гегемонії; на відміну від нього, говорив про соціологію знання, а не теорію ідеології. Розрізняв ідеологію (погляди влад. соц. груп) та утопію (погляди обездолених соц. груп), вказував на їхнє взаємоперетворення внаслідок зміни політ. устрою суспільства. Одна з ключових — ідея «соціально не прив’язаної інтелігенції», завдання якої вбачав у наданні сенсу світу для решти людей. Покладав надію на інтелігенцію за збереження демократії у «масовому суспільстві» з його схильністю до соц. демагогії та ризиками тоталітар. диктатури. На противагу ідеол. марксизму використовував соціол. підхід. Вважав, що індивід є посередником між чисто емпірич. соц. світом і знаннями. Надавав значення освіті у підготовці індивіда до виконання соц. ролі. Стверджував, що екон. лібералізм вичерпав свій істор. ресурс, тому роль держави має бути посилена у різних сферах суспільства. Мав знач. вплив на зх. соціол. думку. Його ідеї покладено в основу теорії «деідеологізації» соц. наук. Заохочував використання у соціології результатів емпірич. дослідж. Укр. мовою перекладено його працю «Ideologie und Utopie» (Bonn, 1929) — «Ідеологія та утопія» (К., 2008). На ідеї М. в укр. філософії посилалися В. Артюх, В. Кузнецов, М. Попович, Ю. Шейко, О. Краснокутський, В. Чалікова.

Завантажити статтю