Маннгайм Карл

МАН­НГА́ЙМ Карл (Mannheim Karl; 27. 03. 1893, Будапешт — 09. 01. 1947, Лондон) — німецький та британський філософ. Навч. в університетах Будапешта, Фрайбурґа і Гайдельберґа (Німеч­чина), Парижа. Доктор. дис. захистив 1918 у Будапешт. університеті, працював доцент ВШ педагогіки. 1919 через посиле­н­ня антисемітизму пере­їхав до Гайдельберґа. 1939 — директор Коледжу соціології в Ґете-ін­ституті Франкфурт. університету. Ви­їхав до Лондона, де читав лекції у школі економіки, був проф. Ін­ституту освіти Лондон. університету. Темат. динаміку творів М. ви­значає пере­хід від філософії до соціології та приклад. соціології. Один із засн. класич. соціології, пред­ставник соціології знань. Із нім. філософом М. Шелером заклав основи соціології знань, котру ви­значав як науку про від­ноше­н­ня люд. думки до умов існува­н­ня. Загострив про­блему люд. екзистенції та соц. детермінації знань. Ви­ступив із тео­рією «динам. реляціонізму», за якою усві­домле­н­ня соц. реальності — не чисто інтелектуал. акт, а соціально ви­значена жит­тєва активність індивіда. За­пропонував реляціонізм як методол. на­станову, за якою рух до соц. істини від­бувається через спів­від­ноше­н­ня сусп. сві­домості зі своїм духов. базисом. На від­міну від М. Шелера, за­знав впливу марксизму, зокрема вче­н­ня про ідеологію, котре принципово пере­осмислив. Не поділяв думку К. Маркса, що будь-яка ідеологія об­умовлена економікою та є явним знаря­д­дям політ. гегемонії; на від­міну від нього, говорив про соціологію зна­н­ня, а не теорію ідеології. Роз­різняв ідеологію (по­гляди влад. соц. груп) та утопію (по­гляди обездолених соц. груп), вказував на їхнє взаємоперетворе­н­ня внаслідок зміни політ. устрою су­спільства. Одна з ключових — ідея «соціально не привʼязаної інтелігенції», зав­да­н­ня якої вбачав у на­дан­ні сенсу світу для решти людей. Покладав надію на інтелігенцію за збереже­н­ня демократії у «масовому су­спільстві» з його схильністю до соц. демагогії та ризиками тоталітар. диктатури. На противагу ідеол. марксизму використовував соціол. під­хід. Вважав, що індивід є посередником між чисто емпірич. соц. світом і зна­н­нями. Надавав значе­н­ня освіті у під­готовці індивіда до викона­н­ня соц. ролі. Стверджував, що екон. лібералізм вичерпав свій істор. ресурс, тому роль держави має бути посилена у різних сферах су­спільства. Мав знач. вплив на зх. соціол. думку. Його ідеї покладено в основу теорії «деідеологізації» соц. наук. За­охочував викори­ста­н­ня у соціології результатів емпірич. дослідж. Укр. мовою пере­кладено його працю «Ideologie und Utopie» (Bonn, 1929) — «Ідеологія та утопія» (К., 2008). На ідеї М. в укр. філософії посилалися В. Артюх, В. Кузнецов, М. Попович, Ю. Шейко, О. Краснокутський, В. Чалікова.