Маньківський Віктор Іванович
Визначення і загальна характеристика
МАНЬКІ́ВСЬКИЙ Віктор Іванович (12. 08. 1890, с. Харківка, нині Маньків. р-ну Черкас. обл. — ?) — журналіст. Член Спілки селян. письменників «Плуг». Закін. істор.-філол. факультет С.-Петербур. університету (1912). Перебував на військ. службі в Севастополі, після чого працював літ. співроб. г. «Крымский вестник» та ред. г. «Бердянское эхо». Учасник 1-ї світової війни. 1915–18 — в австро-угор. полоні. Повернувшись до України, брав участь в антигетьман. повстанні, очолив у Києві «Союз георгіїв. кавалерів», підтримував Директорію і разом з нею залишив Київ узимку 1919. Редагував часописи «Українська справа» (Рівне) і «Українські вісті» (Тернопіль), був кор. «Вісника законів УНР» у Кам’янці-Подільському, працював у культвідділі штабу УГА. Після поразки УНР увійшов до складу ред. г. «Боротьба», був секр. Київ. губнаросвіти. Після злиття партії боротьбистів з КП(б)У автоматично став членом останньої, але під час «чистки» виключ. з неї у вересні 1921. Від 1920 редагував червоноарм. часописи «Известия» (м. Первомайськ), «Червоне село» (м. Жмеринка), «Красное знамя» (м. Умань), «Красная конница» (м. Біла Церква). Разом зі штабом 1-го кінного корпусу в травні 1921 переїхав до Вінниці і незабаром демобілізувався та перейшов на роботу до вінн. г. «Известия Подольского губисполкома», «Червоне село», «Рабоче-крестьянская газета», «Червоний край». Один із засн. вінн. філії Товариства ім. М. Леонтовича. Від осені 1925 — у Харкові, через декілька місяців — у Києві, де очолював метод. відділ театру ім. І. Франка, незабаром знову у Харкові: брав участь у програмі українізації рад. апарату та освіти, працював у часописах «Червона преса», «Пролетар», «Вісті», «За соцперебудову». У серпні 1933 з родиною знову переїхав до Вінниці, де очолив літ. відділ г. «Більшовицька правда». Автор числен. публікацій у пресі. 21 березня 1935 заарешт. і засудж. як «великий шанувальник памфлетів і контррев. критики, ініціатор антирад. розмов» до 3-х р. таборів і 2 лютого 1936 етапов. до Караґандин. виправно-труд. табору (Казахстан). Подальша доля невідома. Реабіліт. 1994.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
