Маньківський Віктор Іванович

МАНЬКІ́ВСЬКИЙ Віктор Іванович (12. 08. 1890, с. Харківка, нині Маньків. р-ну Черкас. обл. — ?) — журналіст. Член Спілки селян. письмен­ників «Плуг». Закін. істор.-філол. факультет С.-Пе­тербур. університету (1912). Пере­бував на військ. службі в Севастополі, після чого працював літ. спів­роб. г. «Крымский вестник» та ред. г. «Бердянское эхо». Учасник 1-ї світової вій­ни. 1915–18 — в австро-угор. полоні. Повернувшись до України, брав участь в антигеть­ман. пов­стан­ні, очолив у Києві «Союз георгіїв. кавалерів», під­тримував Директорію і разом з нею залишив Київ узимку 1919. Редагував часописи «Українська справа» (Рівне) і «Українські вісті» (Тернопіль), був кор. «Вісника законів УНР» у Ка­­мʼянці-Подільському, працював у культвід­ділі штабу УГА. Після поразки УНР уві­йшов до складу ред. г. «Боротьба», був секр. Київ. губнаросвіти. Після зли­т­тя партії боротьбистів з КП(б)У автоматично став членом остан­ньої, але під час «чистки» виключ. з неї у вересні 1921. Від 1920 редагував червоноарм. часописи «Известия» (м. Первомайськ), «Червоне село» (м. Жмеринка), «Красное знамя» (м. Умань), «Красная кон­ница» (м. Біла Церква). Разом зі штабом 1-го кін­ного корпусу в травні 1921 пере­їхав до Він­ниці і незабаром демобілізувався та пере­йшов на роботу до вінн. г. «Известия Подольского губисполкома», «Червоне село», «Рабоче-крестьянская газета», «Червоний край». Один із засн. вінн. філії Товариства ім. М. Леонтовича. Від осені 1925 — у Харкові, через декілька місяців — у Києві, де очолював метод. від­діл театру ім. І. Франка, незабаром знову у Харкові: брав участь у про­грамі українізації рад. апарату та освіти, працював у часописах «Червона преса», «Пролетар», «Вісті», «За соцперебудову». У серпні 1933 з родиною знову пере­їхав до Він­ниці, де очолив літ. від­діл г. «Більшовицька правда». Автор числен. публікацій у пресі. 21 березня 1935 заарешт. і засудж. як «великий шанувальник памфлетів і контр­рев. критики, ініціатор антирад. роз­мов» до 3-х р. таборів і 2 лютого 1936 етапов. до Караґандин. виправно-труд. табору (Казах­стан). Подальша доля неві­дома. Реабіліт. 1994.