Маргінальність

МАРГІНА́ЛЬНІСТЬ (від нім. Marginal, з лат. margo — край, межа) — характеристика явищ, що виникають у процесі взаємодії різних культур, соціальних спільнот, у результаті чого частина соціальних субʼєк­­тів у су­спільстві потрапляє за межі усталених структур. Поня­т­тя «М.» за­провадив у наук. обіг 1928 амер. соціолог Р. Парк для ви­вче­н­ня становища мі­грантів, мулатів та ін. «культур. гібридів», їхньої адаптованості в умовах різних культур, що конфліктують. Головне, що ви­значає природу маргінал. людини, — почу­т­тя морал. дихотомії, роз­двоє­н­ня і конфлікту, коли старі звички від­кинуто, а нові ще не сформовано. Р. Парк ви­окремив характерні психол. ознаки маргінал. людини: сер­йозні сумніви у своїй особи­стій цін­ності, неви­значеність звʼязків з друзями та по­стійні побоюва­н­ня бути від­кинутим, схильність уникати неви­знач. ситуацій, щоб не ризикувати приниже­н­ням, хвороблива соро­­мʼяз­­ливість у присутності ін. людей, самотність та надмірна мрійливість, зайве занепокоє­н­ня про майбутнє, впевненість у тому, що оточуючі не­справедливі до неї. На думку Р. Парка, маргінал. особистість втілює новий тип культур. взаємин, що складаються на новому рівні цивілізації у результаті глобал. етносоц. процесів. Його ідеї роз­винув і пере­осмислив амер. соціолог Е. Стоунквіст у моногр. дослідж. «The Marginal Man» («Маргінальна людина», Нью-Йорк, 1937). Він описав маргінал. становище соц. субʼєкта, який бере участь у культур. конфлікті й знаходиться на межі кожної з культур, але не належить жодній з них. Як зразки подіб. поведінки Е. Стоунквіст дослідив расові гібриди (англо-індійців, мулатів у США, метисів у Бразилії), роз­глянув маргінал. людину як ключову особу в контактах культур. Маргінал. середовище — місце, де дві культури пере­плітаються і де нова культура комбінує, обʼєд­­нує особливості обох культур. Амер. соціолог Р. Мертон ви­значав М. як специфіч. випадок теорії еталон. (референт.) групи: М. характеризує момент, коли індивід прагне до членства у позитив. для нього референт. групі, яка не схильна його прийняти. Його колега Т. Шибутані роз­глянув М. у контекс­ті соціалізації особистості в су­спільстві, що змінюється, при цьому гол. моментом у ро­зумін­ні М. на­звав домінува­н­ня соц. змін і транс­формацію соц. структури, що призводять до тимчас. руйнува­н­ня соц. згоди. У результаті людина опиняється перед про­блемою викона­н­ня вимог кількох груп, які одночасно задовольнити не може. У цьому від­мін­ність від ситуації у стабіл. су­спільстві, коли еталон­ні групи в житті особистості взаємно доповнюють свої вимоги до неї. У традиції амер. соц. психології стверджується напрям у ви­вчен­ні М., повʼязаний із дослідж. обʼєктив. соц. умов, акцентува­н­ням на умовах і соц. причинах М. Такий напрям домінує у зх.-європ. і латиноамер. соціології. Він зосереджує увагу на ви­вчен­ні структур. (соц.) М., при цьому гол. обʼєктом дослідж. стають соціально ізольов. групи у структурі су­спільства. Так, у нім. соціології до окраїн. (маргінал.) від­носять різні гетероген­ні групи: циган, мі­грантів, гомосексуалів, повій, алкоголіків, наркоманів, волоцюг, жебраків, злочинців та ін. Ви­окремлюють три виміри процесу М.: екон. (М. як від­носна де­привація, від­стороне­н­ня від діяльності та спожива­н­ня), політ. (по­збавле­н­ня права вибору, від­стороне­н­ня від участі у звич. політ. діяльності й від до­ступу до формал. політ. впливу), соц. (втрата соц. пре­стижу, декласува­н­ня, стигматизація маргінал. груп). У сучас. соціології концепція М. пере­стала існувати як унітарна, у ній ви­окремлюють: культурну М. (крос­скультурні контакти й асиміляція), структурну (вразливе, без­правне становище у політ., соц. та екон. від­ношен­ні маргінал. групи в су­спільстві) та М. соц. ролі (протиріч­чя у від­ношен­ні до референт. груп із конфліктуючими вимогами).

Завантажити статтю