Маринеско Олександр Іванович

МАРИНЕ́СКО Олександр Іванович (02(15). 01. 1913, Одеса — 25. 11. 1963, Ленін­град, нині С.-Пе­тербург) — військовик. Герой Радянського Союзу (1990, посмертно). Державні та бо­йові нагороди СРСР. Закін. Одес. мореходне училище (1933). Від­тоді служив на Балт. флоті, командував під­вод. човнами. Став най­успішнішим під­водником рад. ВМФ (4 потоплені транс­порти заг. масою 42 557 брут­то-реєстр. тонн). 1946 звільнений з ВМФ за грубі поруше­н­ня дисципліни. Від часів пере­будови став героєм рос.-рад. пропагандист. міфу про «Атаку столі­т­тя». Його суть полягає у тому, що М., потопивши 30 січня 1945 побл. берегів за­блокованої рад. армією з суходолу Сх. Прус­сії нім. круїз. лайнер «Вільгельм Ґустлофф», який виконував роль транс­порту, нібито від­правив на дно 3700 нім. під­водників, які в ін. випадку на 40-а під­вод. човнах нових типів (ХХІ і ХХІІІ серій) паралізували б рух мор. конвоїв Великої Британії та США в Атлантиці й по­ставили цим зх. союзників на межу поразки. Крім того, на «Вільгельмі Ґустлоф­фі» та транс­порті «Генерал фон Штойбен» (9 лютого 1945 також потоплений М.) начебто пере­кидалася зі Сх. Прус­сії на берлін. напрям дивізія СС. А. Гітлер оголосив у Німеч­чині 3-ден. траур, а М. на­звав своїм особистим ворогом. Нічого спільного з дійсністю, крім самого факту потопле­н­ня двох суден, міф про «Атаку столі­т­тя» не має. За даними нім. істориків, зі­браними на основі суднових документів і спогадів кількох сотень уцілілих пасажирів «Вільгельма Ґустлоф­фа», теплохід на рейді порту Ґдиня (Ґотенхафен) прийняв на борт щонайменше 10 500 осіб, серед них — понад 9000 еваку­йованих і біженців (точне число неві­доме), пере­важно жінок, інвалідів, літніх людей і дітей, 173 чл. екіпажу, 162 поранених солдатів і майже 1300 офіцерів, унтер-офіцерів та осіб рядового складу 2-ї навч. дивізії під­вод. сил (зокрема 373 дівчини з допоміж. служби). Рятувальникам вдалося під­няти з води 1239 осіб, частина з яких у на­ступні дні померла від пере­охолодже­н­ня та пневмонії (т-ра повітря становила –18 °С). Війну пере­жило 949 пасажирів «Вільгельма Ґустлоф­фа». Загинуло 390 під­водників, з них 8 офіцерів, старший із яких мав зва­н­ня капітан-лейтенанта, решта — унтер-офіцер. і рядовий склад (мали від 1-го до 3-х виходів у море тривалістю 2 доби з зануре­н­ням), а також майже всі дівчата з допоміж. служби. Жодну за­грозу мор. комунікаціям союзників під­водні човни з недосвідченими екіпажами створити не могли. Так само не становили ніякої військ. за­грози пасажири теплохода «Генерал фон Штойбен», пере­обладнаного під плавучий шпиталь. На ньому загинуло бл. 4000 важкопоранених, біженців і медиків (врятувалося тільки 400 осіб). Не від­повід­ає дійсності й твердже­н­ня про оголоше­н­ня М. особистим ворогом А. Гітлера й 3-ден. траур — в умовах жорстоких боїв поч. лютого 1945 про траурні церемонії взагалі не йшлося. М. вирізнявся своїми успіхами тільки на тлі над­звичайно низької бо­йової ефективності рад. під­водників. Воюючи у складі Пн., Балт. і Чорномор. флотів, вони втратили бл. 100 своїх субмарин (точна цифра неві­дома), натомість потопивши 19 дрібних бо­йових кораблів (здебільшого пере­обладнаних із цивіл. суден) та понад 100 транс­порт. суден. При цьому не задокументовано жодного влуча­н­ня торпедою у бо­йові кораблі спец. побудови, починаючи з есмінця і вище. Ін­ститут мор. права у м. Кіль (ФРН) ще за часів «холодної вій­ни» оголосив, що юрид. претензій до атаки на круїз. лайнер «Вільгельм Ґустлофф» немає, оскільки він пере­бував у складі ВМС Німеч­чини й мав на озброєн­ні універсал. артилер. установки. Те, що абсолют. більшістю жертв цієї атаки стали біженці, жінки, інваліди, вихованці дит. будинків, поранені, є страшним наслідком тотал. вій­ни між двома тоталітар. режимами.

Завантажити статтю