ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Маринеско Олександр Іванович

МАРИНЕ́СКО Олександр Іванович (02(15). 01. 1913, Одеса – 25. 11. 1963, Ленінград, нині С.-Пе­тербург) – військовик. Герой Радянського Союзу (1990, посмертно). Державні та бойові нагороди СРСР. Закін. Одес. мореходне училище (1933). Відтоді служив на Балт. флоті, командував підвод. човнами. Став найуспішнішим підводником рад. ВМФ (4 потоплені транспорти заг. масою 42 557 брутто-реєстр. тонн). 1946 звільнений з ВМФ за грубі порушення дисципліни. Від часів перебудови став героєм рос.-рад. пропагандист. міфу про «Атаку століття». Його суть полягає у тому, що М., потопивши 30 січня 1945 побл. берегів заблокованої рад. армією з суходолу Сх. Пруссії нім. круїз. лайнер «Вільгельм Ґустлофф», який виконував роль транспорту, нібито відправив на дно 3700 нім. підводників, які в ін. випадку на 40-а підвод. човнах нових типів (ХХІ і ХХІІІ серій) паралізували б рух мор. конвоїв Великої Британії та США в Атлантиці й поставили цим зх. союзників на межу поразки. Крім того, на «Вільгельмі Ґустлоффі» та транспорті «Генерал фон Штойбен» (9 лютого 1945 також потоплений М.) начебто перекидалася зі Сх. Пруссії на берлін. напрям дивізія СС. А. Гітлер оголосив у Німеччині 3-ден. траур, а М. назвав своїм особистим ворогом. Нічого спільного з дійсністю, крім самого факту потоплення двох суден, міф про «Атаку століття» не має. За даними нім. істориків, зібраними на основі суднових документів і спогадів кількох сотень уцілілих пасажирів «Вільгельма Ґустлоффа», теплохід на рейді порту Ґдиня (Ґотенхафен) прийняв на борт щонайменше 10 500 осіб, серед них – понад 9000 евакуйованих і біженців (точне число невідоме), переважно жінок, інвалідів, літніх людей і дітей, 173 чл. екіпажу, 162 поранених солдатів і майже 1300 офіцерів, унтер-офіцерів та осіб рядового складу 2-ї навч. дивізії підвод. сил (зокрема 373 дівчини з допоміж. служби). Рятувальникам вдалося підняти з води 1239 осіб, частина з яких у наступні дні померла від переохолодження та пневмонії (т-ра повітря становила –18 °С). Війну пережило 949 пасажирів «Вільгельма Ґустлоффа». Загинуло 390 підводників, з них 8 офіцерів, старший із яких мав звання капітан-лейтенанта, решта – унтер-офіцер. і рядовий склад (мали від 1-го до 3-х виходів у море тривалістю 2 доби з зануренням), а також майже всі дівчата з допоміж. служби. Жодну загрозу мор. комунікаціям союзників підводні човни з недосвідченими екіпажами створити не могли. Так само не становили ніякої військ. загрози пасажири теплохода «Генерал фон Штойбен», переобладнаного під плавучий шпиталь. На ньому загинуло бл. 4000 важкопоранених, біженців і медиків (врятувалося тільки 400 осіб). Не відповідає дійсності й твердження про оголошення М. особистим ворогом А. Гітлера й 3-ден. траур – в умовах жорстоких боїв поч. лютого 1945 про траурні церемонії взагалі не йшлося. М. вирізнявся своїми успіхами тільки на тлі надзвичайно низької бойової ефективності рад. підводників. Воюючи у складі Пн., Балт. і Чорномор. флотів, вони втратили бл. 100 своїх субмарин (точна цифра невідома), натомість потопивши 19 дрібних бойових кораблів (здебільшого переобладнаних із цивіл. суден) та понад 100 транспорт. суден. При цьому не задокументовано жодного влучання торпедою у бойові кораблі спец. побудови, починаючи з есмінця і вище. Інститут мор. права у м. Кіль (ФРН) ще за часів «холодної вій­ни» оголосив, що юрид. претензій до атаки на круїз. лайнер «Вільгельм Ґустлофф» немає, оскільки він перебував у складі ВМС Німеччини й мав на озброєнні універсал. артилер. установки. Те, що абсолют. більшістю жертв цієї атаки стали біженці, жінки, інваліди, вихованці дит. будинків, поранені, є страшним наслідком тотал. вій­ни між двома тоталітар. режимами.

Літ.: Добсон К., Миллер Д., Пейн Р. Правда о «Вильгельме Густлоффе» / Пер. с нем. С.-Пе­тербург, 2005; Соколов Б. Мифическая война. Миражи Второй мировой. Москва, 2011; Грабовський С. Україна today: під прапором сталінізму. Соціальна міфологія «найкращого друга фізкультурників» і його послідовників. Ніжин, 2013.

С. І. Грабовський

Рекомендована література

  1. Добсон К., Миллер Д., Пейн Р. Правда о «Вильгельме Густлоффе» / Пер. с нем. С.-Пе­тербург, 2005;Google Scholar
  2. Соколов Б. Мифическая война. Миражи Второй мировой. Москва, 2011;Google Scholar
  3. Грабовський С. Україна today: під прапором сталінізму. Соціальна міфологія «найкращого друга фізкультурників» і його послідовників. Ніжин, 2013.Google Scholar
Читати у файлі PDF

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Маринеско Олександр Іванович / С. І. Грабовський // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-63624. – Останнє поновлення : 2 січ. 2024.

Том ЕСУ:

19-й

Дата виходу друком тому:

2018

Дата останньої редакції статті:

2024-01-02

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

Ключове слово:

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

63624

Кількість переглядів цього року:

11

Схожі статті

Балюк
Людина  | 2023
В. С. Муха
Колодій
Людина  | 2023
М. Г. Железняк

Нагору