МАРКО́ВИЧ Павло (19. 11. 1924, с. Чертіжне, округ Меджилабірці, нині Словач­чина — 06. 11. 2006, м. Пряшів, Словач­чина) — український мистецтво­знавець, педагог, живописець і графік у Словач­чині. Закінчив російську гімназію в м. Гумен­не (нині Словач­чина, 1949), ви­вчав образотворче мистецтво на педагогічному факультеті Братиславського університету (1953; викл. Д. Мил­лий, П. Міхалідес, Ґ. Малий, Є. Легоцький, Й. Відра). Від­тоді — у Пряшеві: учитель середньої педагогічної школи; в Університеті ім. П. Шафарика: 1960–91 — викладач педагогічного факультету, водночас 1975–86 — завідувач кафедри образотворчого вихова­н­ня. Досліджував народне мистецтво та художнє оформле­н­ня кириличних рукописних книг 16–17 ст. Пряшівщини. Зі­брані ним близько 1500 узорів вишивок в українських селах Словач­чини (зокрема у Чертіжному, де народна вишивка набула значного роз­витку) опубліковано у книзі «Українські народні хрестикові вишивки Східної Словач­чини» (Пряшів, 1964), де у вступній стат­ті подав детальні описи технік вишива­н­ня. Написав студію про власну колекцію «Українські писанки Східної Словач­чини» (Пряшів, 1972) з детальним описом технік оздоблюва­н­ня писанок та понад сотнею зразків; вона стала своєрідним під­ручником писанкарства і дала поштовх до від­новле­н­ня цього виду народного мистецтва. Пере­кладена без згоди автора англійською мовою як «Rusyn easter eggs from Eastern Slovakia» («Русинські писанки Східної Словач­чини», Ві­день, 1987), що викликало у М. незадоволе­н­ня, яке він висловив у пресі. Автор низки наукових і науково-популярних статей про народне мистецтво українців Словач­чини, опублікованих у пряшівській українській пресі. Спів­засновник етно­графічної екс­позиції Музею української культури у Свиднику, до фондів якого пере­дав 1700 писанок зі своєї колекції, кілька сотень вишивок, комплекти одягу. Створював пере­важно карпатські пейзажі темперою та олією, лінорити, ілюстрації до книг. Від 1970-х рр. — учасник мистецьких ви­ставок в Україні, Чехії, країнах Західної Європи, США, Канаді. Персональні ви­ставки — у Свиднику (1974–75, 1980, 1989), Пряшеві (1977, 1984–85), Гумен­ному (1980), Бардієві (1981), Чертіжному (1985), Снині (1989).