Маркович Яків Миколайович

МАРКО́ВИЧ Яків Микола­йович (28. 06(10. 07). 1872, с. Білі Вежі Конотоп. пов. Черніг. губ., нині с. Біловежі Другі Бахмац. р-ну Черніг. обл. — 10. 12. 1963, Київ) — фахівець у галузі машинобудува­н­ня та ковальсько-пресового виробництва. Походив із давнього козац.-старшин. роду. 1913 захистив дис. «Расчет и теоретические ис­следования парового молота с автоматическим парорас­пределением» (одна з перших наук. праць з теорії пароповітряних молотів) та здобув ступ. адʼюнкта мех. технології з обробле­н­ня металів тиском; пізніше присвоєно наук. ступ. д-ра тех. н. і зва­н­ня засл. діяча н. і т. Державні нагороди СРСР. Закін. Харків. технол. ін­ститут (1897). Від­тоді працював кон­структором на харків. під­приємствах, згодом про­йшов річне стажува­н­ня у Дортмунд. вищій тех. школі (Німеч­чина). 1902–30 — у Київ. політех. ін­ституті: від 1913 — керівник напряму з під­готовки фахівців з обробле­н­ня металів тиском, від 1915 — екс­траординар., від 1916 — ординар. проф., 1921–25 — голова предмет. комісії, у 1920-х рр. — проф., 1928–30 — завідувач кафедри мех. технології, 1930 — засн. і завідувач кафедри обробле­н­ня металів тиском (нині каф. механіки пластичності матеріалів і ресурсо­зберіг. технологій). У цьому ВНЗі також від­крив кабінет деталей машин і модел. кабінет із тех. кресле­н­ня, у мех. майстернях організував ковал. від­діл. з привод. пневмат. молотом. 1930 після реорганізації Київ. політех. ін­ституту М. пере­ведено у Київ. маш.-буд. ін­ститут на посаду проф. з технології металів і пі­ді­ймал. кранів та завідувач кафедри обробле­н­ня металів тиском. 1931 заарешт. і за сфабрик. справою засудж. до адм. засла­н­ня за межі України. 1931–54 — проф., завідувач кафедри машин і обробле­н­ня металів тиском Горьков. політех. ін­ституту (нині м. Нижній Новгород, РФ). 1991 реабіліт. Його наук. доробок має світ. рівень і значе­н­ня. Осн. наук. дослідж. у галузі теорії та роз­рахунку ковал. машин удар. дії. Заклав основи теорії привід. пневмат. молотів. Роз­глядав ковал. машини не лише як знаря­д­дя виробництва, але й як машини у власному ро­зумін­ні цього слова. Такий напрям у тео­­рії ковал. машин став фундаментом подальших теор. робіт у галузі ковал.-прес. машин удар. дії ін. типів. Роз­робив методику побудови теор. індикатор. діа­грам для всіх режимів роботи першого молота. Автор фундам. моно­графії «Ис­следование пневматического приводного молота типа Беше и Гросс» (Москва, 1932) — першої у світ. наук.-тех. літературі теор. праці з ковал. привод. молотів. Також проводив лекційні та практ. заня­т­тя з нарис. геометрії та тех. кресле­н­ня, керував проектува­н­ням з деталей машин і вантажопід­йом. механізмів.

Завантажити статтю