МАРТИ́Т (від імені рим. бога вій­ни Марса) — мінерал, різновид гематиту (псевдоморфози по магнетиту). Вперше описав 1828 нім. мінералог І.-А. Брейтгаупт. Форми виділе­н­ня: щільна та пухка маса, ізометр. зерна та криво­гран­ні октаедри (зростки тонких полісинтетично спарених пластинок гематиту). Утворюється під час гіпоген. або гіперген. окисне­н­ня заліза в магнетиті, а також під час видале­н­ня з його ґраток Fe. Процес мартитизації М. часто су­проводжується утворе­н­ням проміж. мета­стабіл. продукту — матгеміту. М. — гол. мінерал багатих заліз. руд, залізистих кварцитів (Криворіз. залізоруд. бас. в Україні, Курська магнітна аномалія у РФ, родовища Канади, Бразилії та США); поширений у зоні окисне­н­ня скарново-магнетит. родовищ і навколо них (валун­ні руди), а також деяких типів апатит-карбонат. руд (Селігдар, Саха). Осн. спосіб збагаче­н­ня — магнітна сепарація в слабкому полі з поперед. від­нов. магнетизуючим випале­н­ням.