Марчук Гурій Іванович

МАРЧУ́К Гурій Іванович (Марчук Гурий Иванович; 08. 06. 1925, с. Петро-Херсонець, нині Оренбур. обл., РФ — 24. 03. 2013, Москва) — російський організатор науки, фахівець у галузі обчислювальної та прикладної математики, фізики ядерних реакторів і математичної фізики, інформатики та математичного моделюва­н­ня, динамічної метеорології й імунології. Походить з давнього укр. козац. роду (його пращур заснував с. Косяківка, нині Таращан. р-ну Київ. обл.). Доктор фізико-математичних наук (1957), професор (1959), академік РАН (1968; у 1975–80 — її віце-президент, 1986–91 — президент, від 1991 — почес. чл., від 1996 — радник Президії; 1969–75 — за­ступник голови, 1975–80 — голова президії Сибір. від­діл.), іноз. чл. АН Болгарії, НДР, Чехо-Словач­чини (усі — 1977), Польщі (1988). Герой Соц. Праці (1975). Ленін. премія (1961), Держ. премії СРСР (1979) і РФ (2000), премія ім. О. Фрідмана (1975), золота медаль та премія ім. М. Келдиша (1981), золота медаль ім. П. Чебишева (1996), Велика золота медаль ім. М. Ломоносова (2004) РАН, між­нар. премія ім. О. Карпінсько­­го (1988). Учасник 2-ї світової вій­ни. Державні нагороди СРСР (4 ордени Леніна), Чехословач­чини (орден Дружби), Франції (орден Почес. легіону) та РФ. Закін. Ленінгр. університет (нині С.-Пе­тербург, 1949). Працював 1952–53 у Геофіз. ін­ституті АН СРСР (Москва); 1953–62 — зав. матем. від­ділу Фіз.-енергет. ін­ституту (м. Обнінськ Калуз. обл., РФ); 1962–63 — за­ступник директора з наукової роботи, 1963–64 — зав. обчислюв. центру Ін­ституту математики Сибір. від­діл. АН СРСР; 1963–80 — директор-засн. Обчислюв. центру Сибір. від­діл. АН СРСР (обидва — м. Новосибірськ, РФ; водночас 1974 — директор-засн. Обчислюв. центру Сибір. від­діл. АН СРСР у м. Красноярськ); 1966–72 — завідувач кафедри матем. методів і динаміч. метеорології, 1972–80 — завідувач кафедри обчис­­люв. математики Новосибір. університету; 1980–2003 — завідувач кафедри матем. моделюва­н­ня фіз. процесів Моск. фіз.-тех. ін­ституту; 2004–13 — завідувач кафедри обчислюв. технологій і моделюва­н­ня Моск. університету; за сумісництвом 1980–2000 — директор-засн., 2000–13 — почес. дир. Ін­ституту (до 1991 — Від­діл) обчислюв. математики РАН (Москва). 1980–86 — за­ступник голови РМ СРСР–голова Держ. комітету СРСР з науки та техніки. Головний редактор журналу «Ис­следование Земли из Космоса» (1983–91). Наукові дослідже­н­ня присвячені створен­ню ефектив. алгоритмів обчислюв. математики, роз­робці методів роз­рахунку ядер. реакторів, моделюван­ню процесів фізики атмо­сфери і океану, матем. моделюван­ню в про­блемах охорони довкі­л­ля, імунології і медицини, ви­вчен­ню актуал. зав­дань інформатики та обчислюв. техніки. Зробив знач. внесок у роз­виток методів побудови різницевих і варіаційно-різницевих схем для роз­­­вʼяза­н­ня різних задач матем. фізики, зокрема задач, що виникають у теорії ядер. реакторів; за­пропонував метод побудови реакторів на основі інтеграл. тотожностей; за­ймався роз­робкою методів роз­щепле­н­ня, алгоритмів збурень, що базуються на викори­стан­ні сполучених рівнянь, роз­робкою та об­ґрунтува­н­ням нових обчислюв. методів ліній. алгебри. Роз­робив принципи побудови ефектив. мало­групових моделей ядер. реакторів, створив матем. моделі реактора в різних на­ближе­н­нях методу сферич. гармонік і за­пропонував числові схеми реалізації від­повід. рівнянь; виконав теор. дослідж. з методів чисел. роз­вʼяза­н­ня рівнянь про­гнозу погоди, моделюва­н­ня заг. циркуляр. атмо­сфери і океану, клімату та його змін; сформулював і роз­вʼязав систему квазігео­строфіч. рівнянь для тривимір. атмо­сфери. Організував про­граму «Роз­різи» для виділе­н­ня енерго­актив. зон Світ. океану, створив теорію матем. моделюва­н­ня оптимізац. проб­­лем в охороні довкі­л­ля. Наук. діяльність остан. років повʼязана з глобал. про­блемами: зміна клімату, за­брудне­н­ня планети, збереже­н­ня її генофонду і генетич. роз­маї­т­тя. Один з авторів нового напряму приклад. математики — матем. моделюва­н­ня в імунології та медицині (побудував систему неліній. диференціал. рівнянь, які описують імун­ні реакції люд. організму, що виникають в результаті вірус. і бактеріал. інфекцій).

Завантажити статтю