МАРЧУ́К Павло Дорофі­йович (26. 10. 1901, ст. Немовичі Рівнен. пов. Волин. губ., нині Сарнен. р-ну Рівнен. обл. — 16. 01. 1970, Київ) — лікар-імунолог, патофізіолог. Доктор медичних наук (1941), професор (1948). Закін. Київський медичний ін­ститут (1925), де й працював. Від 1931 — старший науковий спів­робітник Ін­ституту мікробіо­логії АН УРСР; від 1934 — зав. лаб. імунології, заст. дир. з наукової роботи Ін­ституту екс­перим. біо­логії та патології, водночас від 1936 — вчений секр., заст. дир. з наукової роботи Ін­ституту клін. фізіології АН УРСР (обидва — нині у складі Ін­ституту фізіології НАНУ); від 1953 — зав. лаб. імунології Ін­ституту епідеміології та мікробіо­логії; 1958–70 — зав. однойм. лаб., 1958–65 — за­ступник директора з наукової роботи Ін­ституту геронтології АМН СРСР (усі — Київ). Наукові дослідже­н­ня: імуноре­активність організму в різному віці; за­стосува­н­ня антиретикуляр. цитотоксин. сироватки; імун­ні механізми роз­витку атеро­склерозу.