Медальєрне мистецтво

МЕДАЛЬЄ́РНЕ МИСТЕ́ЦТВО — виготовле­н­ня медалей і монет; галузь малої пластики. Див. також Медальєрика, Нумізматика. Осн. техніками М. м. є литво (див. Литво художнє) та чекане­н­ня. В якості матеріалу використовують метали (мідь, бронзу, срібло, золото, платину, нікель), природні або штучні сплави, які завдяки від­нос. міцності і мʼякій структурі до­зволяють досягти чіткості зображень. Осн. форма — коло; ві­домі також чотирикутні, багатокутні і неправил. форми. Кожна монета або медаль мають лицьову (аверс) і зворотню (реверс) сторони. Винятком є доволі рідкісні однобічні монети з тонкого срібла (т. зв. брактеати, 12–15 ст.). У давній практиці лицьовою вважали сторону із зображе­н­ням правителя; у наш час нею називають ту, яка зображе­н­ням або легендою ви­значає держ. приналежність монети. Монети і медалі мають також гурт — бічну вузьку поверх­ню («ребро») — ребристу, декоров., зі спец. написами або символами. Спочатку гурт оформляли для попередже­н­ня крадіжки цін­ного металу, шляхом обрізува­н­ня країв монет, згодом — для декорува­н­ня або на­да­н­ня інформації про матеріал, його пробу, датува­н­ня виробу. М. м. під­порядк. осн. худож.-стильовим закономірностям роз­витку пластич. мистецтв, має і власні особливості. Характерними є стійкість іконогр. типів і композиц. при­йомів, органіч. синтез сюжетно-образ. пластики із написами, символами, алегоріями, емблемами. Археол. нумізмат. знахідки вказують на те, що європ. М. м. зародилося в Лідії і Давній Греції на межі 8–7 ст. до н. е. Для виготовле­н­ня монет використовували пере­важно техніку карбува­н­ня за допомогою штемпелів із загартов. металу з граві­йов. за­глибленими негатив. зображе­н­нями. Рідше, пере­важно під час викона­н­ня великих монет, за­стосовували лиття в глиняних і гіпс. формах (монети 6–5 ст. до н. е., зна­йдені на тер. Італії). Перші медалі створювали пере­важно в одному екземплярі. Архаїчні індій. монети вирізували з листового срібла або золота залежно від потріб. ваги та роз­міру, а згодом їх, різної форми і без звич. написів, почали штампувати молотом. Давні китай. монети, вилиті з бронзи і пере­важно культ. при­значе­н­ня, що часто наслідували форми побут. і госп. предметів (мотика, ключ, ніж), ві­домі від 12 ст. до н. е. За середньовіч. епохи в Китаї набули пошире­н­ня круглі монети з квадрат. отвором посередині та ієрогліфіч. написами. Перші монети араб. країн (монети Омейядів 7–8 ст.) часто наслідували візант. і сасанід. зразки. Проте надалі тут отримали пошире­н­ня срібні монети з витонч. калі­граф. написами, що складалися в орнам. композиції. Монети Давньої Греції (7–6 ст. до н. е.) з електрума (природ. сплав срібла і золота) були невеликими і одно­сторон­німи. У класич. період (5–4 ст. до н. е.) їх збільшено в роз­мірі, на їх аверсі частіше роз­міщували профіл. зображе­н­ня богів, на зворотніх — багатофігурні композиції на міфол. теми. Нерідко вони були під­писані іменами скульпторів (Кимон, Евенет, Теодор). Цим монетам притаман­на досконала простота композиції, ясність зображень, мʼ­якість висот. градацій рельєфу, ретельність викона­н­ня дріб. деталей. За ел­ліністич. часів (кін. 4–1 ст. до н. е.) на лицьовій стороні монет уперше зʼявилися порт­рети державців, на зворотній — фігури богів в обрамлен­ні написів. У Давньому Римі великі литі монети з міді (5–4 ст. до н. е.) замінили в 3 ст. до н. е. карбов. сріб. денаріями із зображе­н­ням голови Роми на лицьовій стороні і вершників Діоскурів — на зворотній. За часів Рим. імперії (1–5 ст. н. е.) поширювали золоті монети, виник їх новий тип із зображе­н­ням імператора або членів його родини в середині напису, алегорій, сцен тріумфу. На монетах Візантії 5–6 ст., де разом із порт­ретами імператорів уже ві­домі християн. символи, від 7 ст. зʼявлялися зображе­н­ня Христа, Богоматері, святих. У середньовіч. М. м. (9–12 ст.) набули пошире­н­ня дрібні денарії зі срібла з порт­ретами площин. характеру, зображе­н­нями храмів, святих. Графічна чіткість пло­скорельєф. зображень і написів ха- рактерна для зразків герман. брактеатів із зображе­н­нями феодала на троні, воїна-вершника, архітектури міст, монастирів. На межі 14–15 ст. в Італії створювали медалі як мемор. знаки. Порт­ретні зображе­н­ня на лицьовій стороні таких литих медалей по­значені впливом антич. М. м. На їхньому аверсі роз­міщували емблеми й алегорії як коментар порт­рет. зображень. Кращі ренесансні італ. медалі доби кватроченто (15 ст.) вирізняли простота композиції, вільна манера пластич. зображе­н­ня фігур та їх простор. розмі- щення (медалі 15–16 ст. Пізанел­ло, М. де Пацці, Н. Фіорентіно, С. Савел­лі, Б. Чел­ліні). Вина­йде­н­ня у 16 ст. гвинт. преса для чекане­н­ня при­звело до широкого пошире­н­ня чекан. медалей і втрати ними худож. особливостей. Нім. медалі доби Пн. Від­родже­н­ня (16 ст.) — своєрідна галерея порт­ретів королів, герцогів, єпис­копів, замож. бюргерів. У Франції ренесансне М. м. пред­ставляють твори Е. де Лона і Ж. Пілона (медалі з порт­ретами Генріха II, Карла IX, Катерини Медічі). Популярним стає талер (велика монета зі срібла), найчастіше з порт­ретом правителя і держ. гербом. Особливе місце за­ймають спец. серії монет, гол. чином нім., зі склад. багатоплан. зображе­н­нями батал. і коронацій. сцен, міської архітектури, а також сюжетів церк.-реформатор. змісту (антипап. монети князів-проте­стантів). У 17–18 ст. зх.-європ. монети за ви­глядом на­ближені до медалей. Роз­виток металургії дав змогу виготовляти тверді сталеві матриці, що при­звело до роз­квіту штемпелеріз. ремесла, наповне­н­ня композиції монет і медалей чіткими дріб. деталями, які раніше вирізали вручну. Напр., для франц. М. м. 17 ст. характерна пишна барок. ре­презентативність, по­єд­нана з реалістично трактов. образами та ювелір. вирізьбленими деталями (О. Дюпре, П. Реньє), для нім. і польс. медалей — тяжі­н­ня до дрібнофігур. композицій (Й. Хен, С. Дадлер). У 18 ст. медалі використовували як нагородні знаки і дипломат. подарунки. М. м. отримало офіц. ви­зна­н­ня, його зразки з успіхом екс­понували на Париз. салонах і ви­ставках Королів. АМ у Лондоні. Виникли Кабінети медалі, де зберігали значні колекції (зокрема в імператора Фрідриха ІІ у Прус­сії, франц. короля Людовика ХV, англ. короля Ґеорґа ІІІ). Випуск медалей став держ. монополією, а М. м. — залежним від монет. дворів, медалі і монети набули більш офіц. характеру, їхню композицію помітно пере­вантажено алегоріями, емблематикою, декором (медалі Ж. Дювівʼє у Франції, Ф. Мюл­лера у Німеч­чині). Унаслідок цього на поч. 19 ст. майстри М. м. все частіше поверталися до простих і лаконіч. засобів худож. виразності (Б. Андрі­йо, Н. Брене — у Франції, Б. Піструч­чі — в Англії, Х. Крістенсен — у Данії). У 19 ст. за­стосува­н­ня парового преса до­зволило механізувати процес чекане­н­ня і налагодити масове виробництво медалей із дешевих метал. сплавів. Вина­йде­н­ня штем-пелеріз. машини дало можливість скульпторам обходитися без гравера й виготовляти штемпелі без­посередньо зі своїх моделей. На­прикінці 19 ст. створювали медалі як декор. обʼєкти, по­збавлені мемор. значе­н­ня. Водночас у 19 ст. від­роджено техніку лиття медалей. На межі 19–20 ст. частина європ. медальєрів (Ф. Понкарм, Ж. Шаплен — у Франції, А. Шарф — в Австрії) у пошуках нових виражал. засобів, під впливом ім­­пресіонізму за­стосували ефекти світлотіні, що сут­тєво збагатили пластику медал. зображень. Медальєри провадили пластич­ні екс­перименти, зверталися до фактур. ефектів, за­стосовували техніки контр­рельєфу, чорні­н­ня, емалі, вдавалися до динам. аси­метрії. У М. м. зʼявилися авангар­дні стиліст. риси і творчі методи ку­бізму й екс­пресіонізму (у Франції — А. Ґальтьє, Р. Деламар; у Бельгії — Д. Ледель; у Чехословач­чині — О. Шпанієль, Я. Фішер; у Польщі — Є. Копчунський, З. Де-мковська). Перші рос. медалі 18 ст. присвяч. військ. пере­могам Рос. держави, а свого роз­квіту рос. М. м. досягло у 2-й пол. 18 — на поч. 19 ст., за часів пізнього класицизму. Такі видатні медальєри, як Ф. Тол­стой, С. Юдін, Т. Іванов, А. Клепіков, П. Уткін, присвячували роботи важливим істор. подіям, полководцям, діячам науки і культури. На поч. 20 ст. рос. М. м., що пере­бувало у ві­дан­ні імператор. монет. двору, стало виразником реакц. «великодерж.» ідей і пере­живало темат. і худож.-стильову кризу. Рос. рад. медальєри 1920–30-х рр. (А. Васютинський та ін.) прагнули від­родити М. м., зна­йти нову художню мову. Їхнім творам притаман­ні простота композицій, часто створюваних під впливом авангард. плакат. графіки. Від 1950-х рр. випуск мемор. медалей у СРСР набув регуляр. характеру. 1971 проведено першу велику ви­ставку М. м. (медалі В. і Н. Акімушкіних, Л. Бєлокурова, І. Дарагана, Ю. Нероди, П. Римші, І. Рукавишникова, М. Шмакова). Зародже­н­ня М. м. на території України від­булося в епоху Київ. Русі (10–11 ст.), за якої у Подні­провʼї роз­вивалося власне монетне ви-роб-во. Як від­знаки в Київ. Русі використовували нашийні гривни (золоті, срібні або бронз. обручі), що під­креслювали статус і заслуги особи. Ренесансні медалі італ. типу ві­домі в Україні від 16 ст., про що свідчить золота лита медаль Василя-Костянтина Острозького (в екс­позиції Ермітажу, С.-Петербург). Вплив на роз­виток укр. М. м. справили дукачі, які нар. майстри виробляли як жін. прикраси. Нац. традиція виготовле­н­ня дукачів, що формувалася в Україні під впливом обряд., реліг., істор., соціокультур., естет. факторів у 2-й пол. 18 ст. на Лів­обереж­жі, Чернігівщині, По-лтавщині та Слобожанщині, набула ви­гляду прикраси у формі великої медалеподіб. монети з метал. бантом, прикрашеним камінцями. За дукач правили австр. дукати Марії-Терези, пізніше рос. рублі чи місц. монетоподібні вироби з різноманіт. зображе­н­нями. У Зх. обл. України срібні монети часто замінювали однією чи кількома метал. або фініфтевими іконками та хрестиками. Карбува­н­ня монет у 17–18 ст. стало на території України знач. мануфактур. ви-роб-вом. Так, 1665 засн. монет. двір у Львові під керівництвом італійця І. Пін­ноці. Вироб-во роз­міщувалося у спец. будинку, де у 6-ти кімнатах вироб. процеси виконувала група майстрів — золотарі, гравери, слюсарі і ковалі, які клепали і від­білювали срібну бляху, нарізали пластини-заготовки, штам-пували, рахували і пакували монети. Роз­по­всюдженими на укр. ринку 17 ст. були талери (великі срібні монети вагою бл. 30 г і діаметром до 40 мм), особливо гол­ланд. (отримали назву левендальдерів — на монеті зображено лева). У 18 ст. набули популярності реліг. медалі («Богоматір Почаївська», 1773), у 19 ст. — медалі до с.-г. і пром. ви­ставок, присвяч. видат. діячам укр. культури («І. Котляревський», 1895; «М. Шашкевич», 1911; «Т. Шевченко», 1914). У М. м. 20 ст. значно роз­ширено тематику, виражал. засоби (контр­рельєф, за­глиблений контур, чернь, емаль), ускладнено композицію, пластичну мову та фактуру круглих деталей. Новим етапом в історії віт­чизн. М. м. стала доба нац.-визв. змагань. Початок створе­н­ня нац. проектів у М. м. припадає на 1919, коли Директорія УНР ухвалила закон про створе­н­ня держ. орденів — Республіки, Слави України (не реалізовано; обидва — 2-х ступ.). 1920 ухвалено законо­проект про військ. орден «Залізний хрест» (ним нагороджено бл. 4 тис. вояків укр. армії). Серед авторів проектів медалей як військ. від­знак — полковник УНР М. Битинський, митці Л. Перфецький, Л.-С. Рихтицький, Н. Ха-севич, Р. Глувко. ЗУНР за­провадила власні нагороди: «Тризуб з вінцем», «Медаль Тризуба» (обидві — 4-х ступ.), «Оружний Тризуб» і «Хрест учасництва» (1919). На еміграції укр. уряд заснував ордени, медалі, військ. нагороди, памʼятні знаки для від­значе­н­ня учасників Визв. змагань 1917–21, військ. формувань УСС, нац.-визв. боротьби пізнішого часу (медаль «На честь 10-річчя від­будови Української Держави», 1927; ювіл. Хрест Директорії УНР «10-ліття зʼ­єд­на­н­ня українських земель», 1929). У 20 ст. набув роз­витку напрям памʼят. істор. медалі на філос., соц., публіцист., екол. тематику. На­прикінці 20 ст. почався сучас. період роз­витку укр. М. м. Високого худож.-тех. рівня досягли митці Київ. творчо-вироб. обʼ­єдн. «Художник», Дні­проп., Запоріз., Крим., Львів., Микол., Чернів. худож-вироб. комбінатів, Житомир., Рівнен., Ялтин. худож.-вироб. майстерень. Нац. осередками вітчизн. М. м. стали Київ, Дні­про, Запоріж­жя, Львів, Рівне, Сімферополь. Серед ви­знач. майстрів М. м. — В. Гурмак, В. Лесняк, Е. Мисько, С. Міненок, О. Руденко, І. Самотос, М. Яковина. На Закарпат­ті медалі створює скульптор Б. Корж. У спів­авторстві працюють О. Терьохіна та Н. Домовицьких. Пере­можцями щоріч. Між­нар. конкурсу монет. дизайну, який 2005 проводив Монет. двір Японії, стали укр. митці О. та С. Харуки, В. Таран за створе­н­ня монети «Природа України». Серед нових зразків укр. М. м. — медалі до 100-річчя Львів. галереї мистецтв (2007) та присвяч. її дир. — Б. Возницькому (2014, створив львів. скульптор В. Гурмак). До 300-річчя Глухова (Сум. обл.) виготовлено ювіл. медаль із нейзильберу (сплав міді, нікелю і цинку). Д. Піркл працює в галузі дизайну монет і медалей, па-мʼят. плакеток, присвяч. видат. подіям та особистостям з історії України (медаль «Роксолана», плакетка «Євпраксія»), започаткував проект карбов. медалей «Україна — козацька земля» (Київ. монет. двір). У музеях різних країн знаходяться твори медальєра В. Попова (медалі Т. Шевченка, Г. Сковороди, В. Стуса, І. Гончара, В. Сухомлинського, Андрея Шептицького). Школа майстрів-медальєрів роз­вивається в Маріуполі Донец. обл. (В. Узбек, Ю. Харабет). Медалі Ю. Шевякова, присвячені темам екології та зникаючих видів фауни, з успіхом екс­понуються на пре­стижних зарубіжних ви­ставках М. м.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю