Маліївці
МАЛІ́ЇВЦІ — село Дунаєвецького району Хмельницької області. 2015 Малієвец. сільс. рада (підпорядк. також села Слобідка-Малієвецька та Сприсівка) увійшла до складу Дунаєвец. селищ. обʼєднаної територ. громади. Знаходиться за 60 км від обл. центру, за 25 км від райцентру та за 5 км від смт Дунаївці. Через село протікає мала річка, що неподалік впадає в р. Ушка (притока Ушиці, бас. Дністра). Площа 1,6 км2. За переписом насел. 2001, у селі мешкали 727; станом на 2016 — 632 особи; переважно українці. За 7 км проходить автошлях Чернівці–Житомир. Побл. М. виявлено давньорус. городище та поселення черняхів. культури; знайдено бронз. булаву раннього заліз. віку, скарб монет рим. часу. Вперше згадується у писем. джерелах 1493. На той час М. перебували у складі Великого князівства Литовського та належали шляхтичам Яну та Петру Малейовським. Найімовірніше від їхнього прізвища село й отримало свою назву; за поширеною нар. гуморист. версією, тут випасали ягнят (малих овець), а у сусід. поселеннях мили (нині с. Міцівці Дунаєвец. р-ну) та стригли (нині с. Стріхівці Ярмолинец. р-ну) овець. Пізніше селом володіли шляхтичі Кавецькі, Пепловські, Туркулеї та Свирські. Після Люблін. унії 1569 — у межах кордонів Польщі. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1672–99 — під владою Осман. імперії, від 1699 — знову Польщі. 1785 у Ю. Свирського село придбав корон. надвір. ловчий Я.-О. Орловський, який належав до найближчого оточення остан. польс. короля Станіслава ІІ Авґуста Понятовського. У 2-й пол. 1780-х рр. Я.-О. Орловський збудував палац (нині разом з водонапір. вежею, госп. флігелем, мурами з брамою, мостом з обелісками, які зведені наприкінці 18 — на поч. 19 ст., палац. комплекс є памʼяткою архітектури нац. значення), а у передпалац. частині у ландшафт. (англ.) стилі з елементами регуляр. (франц.) заклав Малієвецький парк (нині памʼятка садово-парк. мистецтва заг.-держ. значення). Проект. і буд. роботами керували італ. арх. Д. Мерліні та його учень Я. Кубицький. У основу палацу вони заклали класицистичну концепцію арх. А. Палладіо з використанням стилю франц. резиденцій часів Людовика XVI. Будівля прямокутна у плані, із блоків місц. пісковику, з парад. (пн.) боку — 2-, з парк. (пд.) — 3-поверхова. На лівому бічному портику збереглася дата побудови палацу — 1788. Власники зібрали велику колекцію польс. і зх.-європ. живопису, багато книг і архів. матеріалів. 1914 остан. власник маєтку К. Францишек намагався вивезти до Франції все найцінніше, однак дорогою частина колекції була втрачена. Нині у палаці функціонує дит. протитуберкульоз. санаторій. Значну природн., істор. та реліг. цінність має скеля вапняку з 18-метр. штуч. водоспадом і 2-поверх. гротом. Раніше воду до вершини скелі подавали деревʼяним водогоном, у рад. часи лікар О. Соколова за власні кошти проклала метал. труби. За версією дослідників, усередині скелі розміщувалися язичниц. капища. Після прийняття християнства верхню печеру Різдва Іоанна Предтечі і нижню — св. Онуфрія використовували з культ. метою монахи. У 2-й пол. 17 ст. монастир зруйновано, 1708 відновлено як василіянський поділ. суддею Пепловським. 1763 над скелею зведено Хрестовоздвижен. церкву. 1795 монастир передано православ. духовенству. За легендами, скелю повʼязують й з імʼям У. Кармалюка. Новий храм, збудований 1890, разом зі скульптур. фігурою св. Яна у міжвоєн. період за наказом парт. влади був зруйнований (у 1990-х рр. там встановлено хрест, а фігуру відновлено). Після 2-го поділу Польщі 1793 М. відійшли до Рос. імперії; від 1797 — у складі Поділ. губ. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — у складі Проскурів. округи; від 1932 — Вінн., від 1937 — Камʼянець-Поділ. (від 1954 — Хмельн.) обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від липня 1941 до березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Нині у М. також є навч.-вихов. комплекс і лікар. амбулаторія. Серед видат. уродженців — педагог, громад. діяч Є. Кондрацький, архітектор Ф. Левицький.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
