Малковичі

Визначення і загальна характеристика

МАЛКО́ВИЧІ (Małkowice) — село в Пере­мишль­ському повіті Під­карпатського воєводства (Польща). Вперше згадується 1407 у привілеї короля Владислава ІІ Яґайла пере­мис. православ. єпис­копу Афа­насію. 1596 король Зиґмунт ІІІ від­дав село шляхтичеві Дуніковському, хоча єпис­коп Михайло Копистенський і доводив незакон­ність такого ріше­н­ня. 1785 тут проживали 420 греко-католиків, 60 католиків, 9 юдеїв; 1811 — 441 греко-католик, 11 католиків, 7 юдеїв; 1880 — 766 греко-католиків, 32 католики; 1938 — 1140 греко-католиків, 61 католик, 7 юдеїв. Станом на 1868 до села було прикріплено 1496 моргів землі (орних полів, городів і лук, пасовиськ), з них 933 морги пере­бували у власності князів Сапєгів, 563 морги — місц. селян. На той час у М. жили також декілька ремісників (коваль, ткачі) та купці (була корчма і гостин. двір). Здавна існувала де­ревʼяна церква, 1939 зведено камʼяну церкву (нині костел). 1862 від­крито церк.-парафіял. школу. На поч. 20 ст. засн. читальню товариства «Просвіта», гімнаст. товариство «Січ», у між­воєн. час — товариство «Сокіл», гуртки «Сільс. господаря» та «Маслосоюзу». У 1920-х рр. унаслідок політики парцеляції ве­ликої власності й оселе­н­ня осад­ників на нових сільс. господарствах на землях М. і прилеглих сіл виникло нове виключно польс. с. Орли. Під час 2-ї світової вій­ни від­носини між українцями та поляками стали значно гіршими. У ніч з 17 на 18 квітня 1945 збройна група Нар. сторожі без­пеки (під керівництвом Р. Кісєля «Сем­па»), яка була створена на базі під­піл. від­ділу Баталь­йонів хлоп­ських, під­порядков. Армії Кра­йовій, провела карал. акцію з метою змусити мешканців села ви­їхати в УРСР. Нападники пограбували укр. оселі та вбили, за різними оцінками, від 138 до 153 осіб, зокрема дітей і людей похилого віку. Вцілілі після цієї трагедії мешканці М. пере­бралися на най­ближчу залізничну ст. Журавиця, де місяць очікували на вагони для пере­їзду в УРСР. Вісім без­посеред. виконавців засуджено, однак унаслідок амністії згодом випущено на волю, оскільки Вищий суд Польщі ви­знав, що цей злочин слід спри­ймати не як геноцид, а звичайне (посполите) вбивство. Колишні малковичани (зо­крема М. Падовський) за під­тримки голови Пере­мишл. від­ділу Обʼ­єдн. українців у Польщі М. Сидора встановили памʼятний знак і хрест на могилі загиблих.

Літ.: Блаже­йовський Д. Історичний шематизм Пере­миської єпархії з вклю­­чен­ням Апостольської адміністрації Лемківщини (1828–1939). Л., 1995; J. Pi­suliński. Konflikt polsko-ukraiński w powie­cie przemyskim zimą i wiosną 1945 roku i udział w nim grupy Romana Kisiela «Sępa» // Pamięć i Sprawiedliwość. 2005. № 2; Гук Б. Малковичі // Наше слово. 2007. № 14–16; Падовська О. Книжка про Малковичі. Л., 2013.

С. Заброварний

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю