Мариністика

Визначення і загальна характеристика

МАРИНІ́СТИКА  — різновид літератури, у творах якої переважають морські сюжети, мотиви, образи, пейзажі. В образотвор. мистецтві тематично спорідненим терміном до «М.» є марина. Мариніст. література представлена лірич., епіч., драм. жанрами, класич. (вірш, оповідання, повість, роман) і сучасними, часто модернізов. і трансформов. (експресивна настроєва проза, осучаснена робінзонада, авантюрниц. і наук.-фантаст. повісті, біогр. книжки, ліричні подорожні щоденники тощо). Серед типових образів — мореплавці, капітани мор. суден, пірати, «мор. вовки», першовідкривачі, мор. фантаст. істоти. У творах зображають мор. подорожі, життя моряків, екстремал. моменти, битви чи ін. події, що відбуваються на морі. Значне місце в М. посідають безпосередні враження автора чи лірич. героя від водної стихії, автор. «море-відчуття» і «море-розуміння». Виокремлюють два типи мор. описів (сюжетів) — реал. море і його семіотичні відповідники, стереотипи природ., об’єктив. опису, і специфічну поетику, та уявне («море темряви») і те, що з ним, як «зримим ядром», пов’язане, але невимірно глибше і ширше, коли море є лише формою опису і глибин. метафорою, де превалює трансцендентал. природа мор. стихії. Витоки світ. М. сягають антич. часів, коли з’являють-ся перші твори-описи морів («Періпл Понта Евксинського» Флавія Арріана, складений у 2 ст. на основі більш ранніх джерел). Але тільки у 18 ст. в англ. літературі, що розвивалася у могут. мор. державі, виразно окреслилася тенденція до худож. осмислення феномену моря як відображення нац. ментальності з притаманним їй прагненням до відкриття «дороги» в океан, пов’язаної зі збагаченням і пошуком кращого життя: Д. Дефо «Captain Singleton» («Життя і піратські пригоди славетного капітана Сінґльтона», 1720), Р.-Л. Стівенсон «Treasure Island» («Острів скарбів», 1883), Р. Сабатіні «The Sea Hawk» («Морський яструб», 1915) та «Captain Blood» («Одіссея капітана Блада», 1922). Класик світ. М. Джозеф Конрад започаткував мор. психол. прозу — «The Black Mate» («Чорний штурман», 1884), «The Nigger of the “Narcissus”» («Негр із “Нарциса”», 1897), «Heart of Dark-ness» («Серце темряви», 1899), «Lord Jim» («Лорд Джим», 1900), «Typhoon» («Тайфун», 1903), «Nos-tromo» («Ностромо», 1904), «The Secret Sharer» («Таємний спільник», 1910); А. Маклін став майстром мор. детективів — «HMS Ulysses» («Корабель його величності “Улісс”», 1955), «South by Java Head» («На південь від Яви», 1957), «The Golden Rendezvous» («Золоте рандеву», 1962), «When Eight Bells Toll» («Коли проб’ють вісім склянок», 1966), «Seawitch» («Морська відьма», 1977), «San Andreas» («Сан-Андреас», 1984), «Santorini» («Санторін», 1986); Дж. Олдрідж віддавав перевагу батал. прозі — «The Sea Eagle» («Морський орел», 1944), «Under-sea Hunting for Inexperienced Englishmen» («Підводне полювання для недосвідчених англійців», 1955), «The Girl from the Sea» («Дівчина з моря», 2002), «The Wings of Kitty St Clair» («Крила Кітті», 2006). Амер. література використала кращі надбання і досягнення англ. М. Засн. жанру т. зв. мор. роману в світ. літературі вважають письменника Ф. Купера — твори «The Pilot: A Tale of the Sea» («Лоцман, або Морська історія», 1823), «The Red Rover» («Червоний корсар», 1828), «The Water-Witch» («Морська чарівниця», 1830), «Af­­lo­at and Ashore; or, The Adventures of Miles Wallingford» («На суші і на морі, або Пригоди Майлза Велінґфорда», 1844), «The Sea Lions» («Морські леви», 1849). Продовжили мариніст. традицію Г. Мелвілл («Moby-Dick» / «Мобі Дік», 1851), Дж. Слокам («Sailing Alone Around the World» / «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці», 1899), Джек Лондон («Typhoon off the Coast of Japan» / «Тайфун біля берегів Японії», 1893; «The Sea-Wolf» / «Морський вовк», 1904; «The Cruise of the “Snark”» / «Подорож на яхті “Снарк”», 1911; зб. «South Sea Tales» / «Казки південних морів», 1911; «Jerry of the Islands» / «Джеррі-островитянин», 1917), Е.-М. Гемінґвей («The Old Man and The Sea» / «Старий і море», 1952). Укр. мариніст. традиція має глибоку історію. На думку вчених, море окреслилося уже в найдавнішому укр. фольклорі, особливо часто увиразнилося в істор. піснях, думах, баладах доби козаччини. У писем. джерелах море сповнювалося негатив. змістовими конотаціями: «далекий», «чужий», «незнаний», «небезпечний», «мирський», «суєтний», існувало як алегорія, міфологема. Історик І. Ушаков простежив ранньохристиян. ремінісценції в усній та писем. словесності доби Київ. Русі й зауважив там по-особливому узмістовлений мор. образ. сегмент. Мариніст. топос в укр. літературі яскраво представлений творами різних жанрів. Мор. тематика простежується у творах Г. Сковороди («Сад божественних пісень», 1757–85), І. Котляревського («Енеїда», ч. 1–3, 1798; ч. 4–6, 1842), Т. Шевченка («Гамалія», 1842; «Прогулка съ удовольстві-емъ и не безъ морали», первісна назва — «Матросъ», 1856), І. Не-чуя-Левицького («Микола Джеря», 1878), Чайки Дніпрової («Мо-рські малюнки», 1887), Лесі Українки (поет. цикли «Подорож до моря», 1888; «Кримські спогади», 1890–91; «Весна в Єгипті», 1910; «З подорожньої книжки», 1911; повість «Над морем», 1898), І. Фра-нка («У Бразілії», 1896–98), М. Коцюбинського («На камені», 1902; «На острові», 1912). Можуть бути кваліфіков. як «навіяні морем» твори П. Филиповича («Кримська елегія»,1926; «Гурзуф», 1926), М. Зерова («Чатир-Даг», 1926; «Кримська елегія. Наслідування П. Филиповича», 1926; «Партеніт», 1927; «На верхів’ях Качі», 1927), М. Драй-Хмари (цикл «Море», 1927; «Ведмідь-гора», 1929; «На могилі Руданського», 1930; «Констанца», 1935), М. Рильського (цикл «Море і солов’ї», 1939), Ю. Шовкопляса («Після бурі», 1927; «Весна над морем», 1929; «Чекання», 1938), В. Свідзінського («Медобір», 1936). До М. зверталися Ю. Яновський (новели романів «Майстер корабля», 1928; «Вершники», 1935), Остап Вишня («Вишневі усмішки кримські», 1924), О. Корнійчук («Загибель ескадри», 1933), О. Гончар («Тро-нка», 1963; «Берег любові» 1976), Р. Полонський («Допоможіть Богові морів», 1962). Найвідомішими мариністами вважають М. Трублаїні («Лахтак», 1934; «Крила рожевої чайки», 1934; «Шхуна “Колумб”», 1938), Л. Тендюка («Одіссея східних морів», 1964; «Люди з планети Океан», 1968; «Альбатрос — блукач морів», 1972; «Тиша, стривожена штормом», 1975; «Голос моря і степу», 1981; «Експедиція “Гондвана”», 1984; «Слід “Баракуди”», 1986; «Останній рейс “Сінтоку-Мару”», 1987; «Смерть в океані», 1990), А. Санченка («Баркароли», 2008; «Весілля з Європою», 2008; «Нариси бурси», 2011). Мариніст., мариніст.-гірські, мариніст.-степові мотиви наявні у творах сучас. авторів: С. Стеценка («Чорна акула в червоній воді», 1999), Т. Прохаська («НепрОсті», 2002), Н. Дев’ятко («Скарби примарних островів», 2011), А. Качана («За нашим садом грає море», 2016) та ін. Укр. поет. М. присвячена «Антологія української морської поезії: від Т. Г. Шевченка до наших днів» (О., 2004), яку упорядкував А. Глущак. Науковці, зокрема М. Грушевський, Б. Крупницький, відзначили в укр. духов. й націєтвор. просторі непрості «взаємини» моря та степу. І. Ткаченко тлумачить море як другий компонент ментально визрілого антитетично-інтелектуал. ціліс. топософіч. коду українців — «степ–море». Багатофункціональність концепту моря зумовлює його міфологізацію і символізацію, провокуючи багатогранні аспекти розкодування заг. концепції автор. тексту в межах ціліс. поет. комплексу. Словники Дж. Тресіддера «Dictionary of Symbols» («Словник символів», Лондон, 1999) та Н. Рогалевич «Словарь символов и знаков» (Минск, 2004) дають досить об’ємну екзегезу моря як символу. Серед дослідж. М. заслуговують уваги роботи рос. учених Т. Струкової, Ю. Ковальова, Я. Маховського, Ю. Виноградова та ін. Різноаспектні студії творів із мор. тематики представлено на Міжнар. наук. конф. «Мариністика в художній літературі» (м. Бердянськ Запоріз. обл., 2010), доповіді її учасників склали 2 т. наук. праць.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю