Мариністика

МАРИНІ́СТИКА — різновид літератури, у творах якої пере­важають морські сюжети, мотиви, образи, пейзажі. В образотвор. мистецтві тематично спорідненим терміном до «М.» є марина. Мариніст. література пред­ставлена лірич., епіч., драм. жанрами, класич. (вірш, оповіда­н­ня, повість, роман) і сучасними, часто модернізов. і транс­формов. (екс­пресивна на­строєва проза, осучаснена робінзонада, авантюрниц. і наук.-фантаст. повісті, біогр. книжки, ліричні подорожні щоден­ники тощо). Серед типових образів — мореплавці, капітани мор. суден, пірати, «мор. вовки», першовід­кривачі, мор. фантаст. істоти. У творах зображають мор. подорожі, життя моряків, екс­тремал. моменти, битви чи ін. події, що від­буваються на морі. Значне місце в М. посідають без­посередні враже­н­ня автора чи лірич. героя від водної стихії, автор. «море-від­чу­т­тя» і «море-ро­зумі­н­ня». Ви­окремлюють два типи мор. описів (сюжетів) — реал. море і його семіотичні від­повід­ники, стереотипи природ., обʼєктив. опису, і специфічну поетику, та уявне («море темряви») і те, що з ним, як «зримим ядром», повʼязане, але невимірно глибше і ширше, коли море є лише формою опису і глибин. метафорою, де превалює транс­цендентал. природа мор. стихії. Витоки світ. М. сягають антич. часів, коли зʼявляють-ся перші твори-описи морів («Періпл Понта Евксинського» Флавія Ар­ріана, складений у 2 ст. на основі більш ран­ніх джерел). Але тільки у 18 ст. в англ. літературі, що роз­вивалася у могут. мор. державі, виразно окреслилася тенденція до худож. осмисле­н­ня феномену моря як від­ображе­н­ня нац. ментальності з притаман­ним їй прагне­н­ням до від­кри­т­тя «дороги» в океан, повʼязаної зі збагаче­н­ням і пошуком кращого життя: Д. Дефо «Captain Singleton» («Життя і піратські пригоди славетного капітана Сінґльтона», 1720), Р.-Л. Стівенсон «Treasure Island» («Острів скарбів», 1883), Р. Сабатіні «The Sea Hawk» («Морський яструб», 1915) та «Captain Blood» («Одіс­сея капітана Блада», 1922). Класик світ. М. Джозеф Конрад започаткував мор. психол. прозу — «The Black Mate» («Чорний штурман», 1884), «The Nigger of the “Narcissus”» («Негр із “Нарциса”», 1897), «Heart of Dark-ness» («Серце темряви», 1899), «Lord Jim» («Лорд Джим», 1900), «Typhoon» («Тайфун», 1903), «Nos-tromo» («Но­стромо», 1904), «The Secret Sharer» («Таємний спільник», 1910); А. Маклін став май­стром мор. детективів — «HMS Ulysses» («Корабель його величності “Улісс”», 1955), «South by Java Head» («На пів­день від Яви», 1957), «The Golden Rendezvous» («Золоте рандеву», 1962), «When Eight Bells Toll» («Коли пробʼють вісім склянок», 1966), «Seawitch» («Морська від­ьма», 1977), «San Andreas» («Сан-Андреас», 1984), «Santorini» («Санторін», 1986); Дж. Олдрідж від­давав пере­вагу батал. прозі — «The Sea Eagle» («Морський орел», 1944), «Under-sea Hunting for Inexperienced Englishmen» («Під­водне полюва­н­ня для недосвідчених англійців», 1955), «The Girl from the Sea» («Дівчина з моря», 2002), «The Wings of Kitty St Clair» («Крила Кітті», 2006). Амер. література викори­стала кращі на­дба­н­ня і досягне­н­ня англ. М. Засн. жанру т. зв. мор. роману в світ. літературі вважають письмен­ника Ф. Купера — твори «The Pilot: A Tale of the Sea» («Лоцман, або Морська історія», 1823), «The Red Rover» («Червоний корсар», 1828), «The Water-Witch» («Морська чарівниця», 1830), «Af­­lo­at and Ashore; or, The Adventures of Miles Wallingford» («На суші і на морі, або Пригоди Майлза Велінґфорда», 1844), «The Sea Lions» («Морські леви», 1849). Продовжили мариніст. традицію Г. Мелвілл («Moby-Dick» / «Мобі Дік», 1851), Дж. Слокам («Sailing Alone Around the World» / «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці», 1899), Джек Лондон («Typhoon off the Coast of Japan» / «Тайфун біля берегів Японії», 1893; «The Sea-Wolf» / «Морський вовк», 1904; «The Cruise of the “Snark”» / «Подорож на яхті “Снарк”», 1911; зб. «South Sea Tales» / «Казки пів­ден­них морів», 1911; «Jerry of the Islands» / «Джер­рі-островитянин», 1917), Е.-М. Гемінґвей («The Old Man and The Sea» / «Старий і море», 1952). Укр. мариніст. традиція має глибоку історію. На думку вчених, море окреслилося уже в найдавнішому укр. фольклорі, особливо часто увиразнилося в істор. піснях, думах, баладах доби козач­чини. У писем. джерелах море сповнювалося негатив. змістовими конотаціями: «далекий», «чужий», «не­знаний», «небезпечний», «мирський», «суєтний», існувало як алегорія, міфологема. Історик І. Ушаков простежив ран­ньохристиян. ремінісценції в усній та писем. словесності доби Київ. Русі й за­уважив там по-особливому узмістовлений мор. образ. сегмент. Мариніст. топос в укр. літературі яскраво пред­ставлений творами різних жанрів. Мор. тематика простежується у творах Г. Сковороди («Сад божествен­них пісень», 1757–85), І. Котляревського («Енеїда», ч. 1–3, 1798; ч. 4–6, 1842), Т. Шевченка («Гамалія», 1842; «Прогулка съ удовольстві-емъ и не безъ морали», первісна назва — «Матросъ», 1856), І. Не-чуя-Левицького («Микола Джеря», 1878), Чайки Дні­прової («Мо-рські малюнки», 1887), Лесі Українки (поет. цикли «Подорож до моря», 1888; «Кримські спогади», 1890–91; «Весна в Єгипті», 1910; «З подорожньої книжки», 1911; повість «Над морем», 1898), І. Фра-нка («У Бразілії», 1896–98), М. Коцюбинського («На камені», 1902; «На острові», 1912). Можуть бути кваліфіков. як «навіяні морем» твори П. Филиповича («Кримська елегія»,1926; «Гурзуф», 1926), М. Зерова («Чатир-Даг», 1926; «Кримська елегія. Наслідува­н­ня П. Филиповича», 1926; «Партеніт», 1927; «На верхівʼях Качі», 1927), М. Драй-Хмари (цикл «Море», 1927; «Ведмідь-гора», 1929; «На могилі Ру­данського», 1930; «Кон­станца», 1935), М. Рильського (цикл «Море і соловʼї», 1939), Ю. Шовкопляса («Після бурі», 1927; «Весна над морем», 1929; «Чека­н­ня», 1938), В. Свідзінського («Медобір», 1936). До М. зверталися Ю. Яновський (новели романів «Майстер корабля», 1928; «Вершники», 1935), Остап Вишня («Вишневі усмішки кримські», 1924), О. Корнійчук («Загибель ескадри», 1933), О. Гончар («Тро-нка», 1963; «Берег любові» 1976), Р. Полонський («Допоможіть Богові морів», 1962). Найві­домішими мариністами вважають М. Трублаїні («Лахтак», 1934; «Крила рожевої чайки», 1934; «Шхуна “Колумб”», 1938), Л. Тендюка («Одіс­сея східних морів», 1964; «Люди з планети Океан», 1968; «Альбатрос — блукач морів», 1972; «Тиша, стривожена штормом», 1975; «Голос моря і степу», 1981; «Екс­педиція “Гондвана”», 1984; «Слід “Баракуди”», 1986; «Остан­ній рейс “Сінтоку-Мару”», 1987; «Смерть в океані», 1990), А. Санченка («Баркароли», 2008; «Весі­л­ля з Європою», 2008; «Нариси бурси», 2011). Мариніст., мариніст.-гірські, мариніст.-степові мотиви наявні у творах сучас. авторів: С. Стеценка («Чорна акула в червоній воді», 1999), Т. Прохаська («Не­прОсті», 2002), Н. Девʼятко («Скарби примарних островів», 2011), А. Качана («За нашим садом грає море», 2016) та ін. Укр. поет. М. присвячена «Антологія української морської поезії: від Т. Г. Шевченка до наших днів» (О., 2004), яку упорядкував А. Глущак. Науковці, зокрема М. Грушевський, Б. Крупницький, від­значили в укр. духов. й націєтвор. просторі не­прості «взаємини» моря та степу. І. Ткаченко тлумачить море як другий компонент ментально ви­зрілого антитетично-інтелектуал. ціліс. топософіч. коду українців — «степ–море». Багатофункціональність концепту моря зумовлює його міфологізацію і символізацію, провокуючи багато­гран­ні аспекти роз­кодува­н­ня заг. концепції автор. текс­ту в межах ціліс. поет. комплексу. Словники Дж. Тресід­дера «Dictionary of Symbols» («Словник символів», Лондон, 1999) та Н. Рогалевич «Словарь символов и знаков» (Минск, 2004) дають досить обʼємну екзегезу моря як символу. Серед дослідж. М. заслуговують уваги роботи рос. учених Т. Струкової, Ю. Ковальова, Я. Маховського, Ю. Вино­градова та ін. Різно­аспектні студії творів із мор. тематики пред­ставлено на Між­нар. наук. конф. «Мариністика в художній літературі» (м. Бердянськ Запоріз. обл., 2010), доповіді її учасників склали 2 т. наук. праць.