Марківка
Визначення і загальна характеристика
МАРКІ́ВКА — село Томашпільського району Вінницької області. На Пд. Марків. сільс. рада (їй підпорядк. с. Антопіль, яке лежить на Зх. від М.) межує з землями Кісниц. сільс. ради Крижопіл. р-ну Вінн. обл. М. знаходиться на р. Марківка (місц. жит. її називають Шумилівкою; притока Дністра), за 120 км від обл. центру, за 32 км від райцентру та за 10 км від залізнич. ст. Вапнярка. У центрі М. на лівому березі Марківки — джерело Шумилівка, на правому — джерело Прірва, які 1984 оголошено гідрол. памʼяткою природи місц. значення Марківські джерела. У пд. напрямку їхні води зливаються, живлячи річку. Пл. М. 2,98 км2. За переписом насел. 2001, у Марків. сільс. раді проживала 991 особа (у М. — 516, в Антополі — 475); станом на 2016 — 723 особи; переважно українці. Побл. М. виявлено поселення трипіл. культури. Уперше згадується в писем. джерелах 16 ст. як село з сучас. назвою. За легендою, тут першим поселився козак Марко. Від 1-ї пол. 17 ст. — у власності польс. магнатів, князів Четвертинських. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1767 на прохання Януша Четвертинського король Польщі й великий князь Литовський Авґуст ІІІ Фрідріх надав селу Маґдебур. право та дозволив перейменувати його на Янушград. У тому ж році у стилі польс. школи нар. деревʼяної архітектури зведено Успен. церкву та дзвіницю (від 1979 — памʼятка нац. значення). 1848 підмуровано камʼя-ний фундамент храму та добудовано 2 обʼєми, 1879 гонт. покриття замінено на залізне, облаштовано опасання на тонких колонках. Для захисту від селян. повстань Януш Четвертинський побудував у м-ку у формі чотирикут. фортеці камʼяну ратушу з баштами на кожному куті вис. 5 м і бійницями в нижніх і верх. поверхах. Її пл. становила 60 тис. м2. Зі сх. і зх. боків звели камʼяні арки вис. 20 м, у них в нижніх частинах встановили залізні брами вис. 4 м, у верх. — вис. 2,5 м. Пн. і сх. башти були зʼєднані камʼяними приміщеннями. Рештки руїн під назвою «Турец. фортеця» зберігалися до 1966. Марків. ратуша зображена на малюнках польс. художника та культур. діяча 19 ст. Н.-М.-Т. Орди. Наприкінці 18 ст. Антон-Ян Четвертинський у Антополі спорудив у класич. стилі палац, який на поч. 1800-х рр. купив підприємець, банкір Кароль Ярошинський. Побл. нього Четвертинські заклали Антопільський парк (від 1972 — памʼятка садово-парк. мистецтва заг.-держ. значення). У міжвоєн. час за наказом парт. керівництва у палаці облаштували будинок для людей похилого віку, пізніше — диспансер (нині інтернат) для лікування психоневрол. захворювань. 1979 Антопіл. палацу з брамою та госп. будівлею, які зʼявилися в 19 ст., надано статус памʼятки нац. значення. Після 2-го поділу Польщі 1793 Антопіль і Янушград — у межах кордонів Рос. імперії. Від поч. 19 ст. унаслідок переміщення торг. шляхів Янушград почав занепадати, згодом поселення знову почали називати М. 1795–1923 — містечко Ямпіл. пов. Від поч. 19 ст. — центр волості. Пізніше М. належала до Комаргород. волості (див. с. Комаргород Томашпіл. р-ну), якій була підпорядкована до 1923. У 1797–1925 — у складі Поділ. губ. 1840 помер остан. представник роду Четвертинських по чол. лінії Готфрід, тоді ж містечко відійшло до князя Вітинштейна, який одружився з Емілією Четвертинською. 1853 М. придбав поміщик Станіслав Перловський. Його сини Антоній і Адольф побудували палац. садиби з садами й парками, у яких нині діють відповідно заг.-осв. школа (від 1920-х рр. у цьому приміщенні деякий час функціонував дит. будинок) та квартири для жит. села. Фільфарок Антонія містився на пн. околи- ці, Адольфа — за 2,5 км на Зх. (їх знищили під час воєн. дій 1918–20). У серед. 19 ст. у центрі Антополя збудовано Воздвижен. церкву зі сх. архіт. мотивами, яка збереглася донині. 1885 у М. було 155 дворів, проживали 1010 осіб. 1888 відкрито початк. школу. На зламі 19–20 ст. щонеділі збирався ярмарок, працювали водяний млин і підприємство з виробництва вапна. На поч. 1-ї світової війни у М. було 846 дворів, мешкали 2529 українців, 112 євреїв і 5 поляків. 10–12 липня 1919 відбувалися бої між військовиками Армії УНР і більшовиками. Згодом євр. насел. зазнало погромів. У червні 1920 остаточно встановлено більшов. владу. Від 1920-х рр. — село. 1923–30 — у складі Тульчин. округи; від 1932 — Вінн. обл. У рад. період деякий час Марків. сільс. рада була у межах Крижопіл. і Тульчин. (Вінн. обл.) р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 22 липня 1941 до 15 березня 1944 — у румун. окупац. зоні. На фронтах 2-ї світової війни воювали 216 марківчан, з них 128 загинули. 1973 А. Маркітана та Р. Пасічник за значні успіхи у с.-г. виробництві удостоїли звання Героя Соц. Праці. У 1980-х — на поч. 1990-х рр. працював завод з виготовлення мінерал. води «Шумилівська». У М. і Антополі також функціонують 2 дитсадки; 2 Будинки культури, 2 б-ки; 2 фельдшер. пункти. Встановлено памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни.
Літ.: Табачник А. Легенда про Шумилівську // Томашпіл. вісн. 2007, 12 трав.; Залюбівська В. Свято у Марківці [Успенській церкві — 240 р.] // Там само. 2007, 29 серп.; Дробіт Л. Попиха [Голод 1932–33 у с. Марківка] // Там само. 2007, 24 листоп.; Трошкова А. В Янушграді джерело шуміло // Там само. 2011, 9 груд.; Антонишин П., Сікал О. Томашпільщина: До 90-річчя утворення Томашпільського району. В., 2013.
В. В. Вергеліс
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
