МАРТИ́НІВКА — село Жмеринського ра­йону Він­ницької області. Під­порядк. Біликовец. сільс. раді. Знаходиться на р. Рів (притока Пів­ден­ного Бугу), за 45 км від обл. центру, за 18 км від райцентру та за 5 км від залізнич. ст. Межирів. Площа 1,28 км2. За пере­писом насел. 2001, проживали 376; станом на січень 2018 — 248 осіб; пере­важно українці, а також поляки та росіяни. За 2 км на Пн. в ур­очищі Стежки — залишки поселе­н­ня пізньої бронзи; на пд.-сх. околиці — ландшафт. заказник місц. значе­н­ня Межирів. берізки (охороняється від 2011, 1,7 га). Засн. у 2-й пол. 1780-х рр. родиною роз­кольника Мартина. Згодом сюди пере­селилися ще декілька їхніх одновірів. З часом старообрядці асимілювалися з ново­прибулими поселенцями. 1797–1925 — село Поділ. губ.; 1797–1921 — Літин., 1921–23 — Жмерин. пов.; у 19 — на поч. 20 ст. — Межи­рів. волості. 1861 від­крито земську школу (від 1864 — міністер. однокласне училище), 1897 — церк.-парафіял. школу для дівчат. 1872 фахівці франц. фірми «Савалль» для поміщика Ісмаржена побудували винокур. завод (у рад. період — Мартинів. спирт. завод, а нині один із під­роз­ділів держ. під­приємства «Укрспирт»), на якому спочатку працювали 4 робітники та 7 службовців. За добу під­приємство виробляло 50 декалітрів спирту. Потім його власником став поміщик Ракович, а 1893 — князь В. Мещерський, якому на той час належали землі сіл Біликівці, Коростівці, М., Межирів, Михайлівка (нині Подільське) та Рів (усі — нині Жмерин. р-ну). В. Мещерський збудував вузькоколійну залізницю до ст. Жмеринка (1900), млин, механізував вироб. процеси на заводі. За Всерос. пере­писом 1897, у М. проживали 448 українців, 590 євреїв і 101 поляк. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — село Вінн. округи; від 1932 — Вінн. обл.; 1923–32 — Межирів. р-ну. У 1920-х рр. багато жит. села померли від тифу та віспи. Голодомор 1932–33, від якого померли бл. 5 тис. селян на Жмеринщині, М. фактично оминув. Робітникам спирт. заводу видавали щоден­ні пайки (200 г хліба), що врятувало їхні родини від смерті. У липні 1941 село захопили нім. війська та поділили його на 2 частини. Пн. частина входила до Житомир. ген. округи райхс­комісаріату «Україна», сх. — до румун. зони окупації «Транс­ністрія». Нім. влада від­новила роботу спирт. заводу. Під час визволе­н­ня (23 березня 1944) М. загинули 30 рад. воїнів. Після вій­ни тривалий час дир. спирт. заводу був М. Похилюк, під керівництвом якого значно збільшено вироб. потужності, споруджено від­годівел. тварин­ниц. комплекс, теплицю, лікарню, дитсадок, низку будинків для працівників. У селі є поклади буд. матеріалів, зокрема глини, піску, вапняку. Нині діють заг.-осв. школа, дитсадок; клуб, б-ка; амбулаторія сімей. медицини. Далеко за межа­ми села ві­домий зразк. нар. танц. колектив «Чарівниця» під керівництвом О. Мельника. Встановлено памʼятний знак воїнам-односельцям, які загинули на фронтах 2-ї світової вій­ни, та мемор. дошку уродженцю М., полковнику ЗС України М. Яжу-ку, який загинув побл. м. Дебальцеве Донец. обл., у зоні проведе­н­ня антитерорист. операції.