Мартинівка Вінницької області
Визначення і загальна характеристика
МАРТИ́НІВКА — село Жмеринського району Вінницької області. Підпорядк. Біликовец. сільс. раді. Знаходиться на р. Рів (притока Південного Бугу), за 45 км від обл. центру, за 18 км від райцентру та за 5 км від залізнич. ст. Межирів. Площа 1,28 км2. За переписом насел. 2001, проживали 376; станом на січень 2018 — 248 осіб; переважно українці, а також поляки та росіяни. За 2 км на Пн. в урочищі Стежки — залишки поселення пізньої бронзи; на пд.-сх. околиці — ландшафт. заказник місц. значення Межирів. берізки (охороняється від 2011, 1,7 га). Засн. у 2-й пол. 1780-х рр. родиною розкольника Мартина. Згодом сюди переселилися ще декілька їхніх одновірів. З часом старообрядці асимілювалися з новоприбулими поселенцями. 1797–1925 — село Поділ. губ.; 1797–1921 — Літин., 1921–23 — Жмерин. пов.; у 19 — на поч. 20 ст. — Межирів. волості. 1861 відкрито земську школу (від 1864 — міністер. однокласне училище), 1897 — церк.-парафіял. школу для дівчат. 1872 фахівці франц. фірми «Савалль» для поміщика Ісмаржена побудували винокур. завод (у рад. період — Мартинів. спирт. завод, а нині один із підрозділів держ. підприємства «Укрспирт»), на якому спочатку працювали 4 робітники та 7 службовців. За добу підприємство виробляло 50 декалітрів спирту. Потім його власником став поміщик Ракович, а 1893 — князь В. Мещерський, якому на той час належали землі сіл Біликівці, Коростівці, М., Межирів, Михайлівка (нині Подільське) та Рів (усі — нині Жмерин. р-ну). В. Мещерський збудував вузькоколійну залізницю до ст. Жмеринка (1900), млин, механізував вироб. процеси на заводі. За Всерос. переписом 1897, у М. проживали 448 українців, 590 євреїв і 101 поляк. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — село Вінн. округи; від 1932 — Вінн. обл.; 1923–32 — Межирів. р-ну. У 1920-х рр. багато жит. села померли від тифу та віспи. Голодомор 1932–33, від якого померли бл. 5 тис. селян на Жмеринщині, М. фактично оминув. Робітникам спирт. заводу видавали щоденні пайки (200 г хліба), що врятувало їхні родини від смерті. У липні 1941 село захопили нім. війська та поділили його на 2 частини. Пн. частина входила до Житомир. ген. округи райхскомісаріату «Україна», сх. — до румун. зони окупації «Трансністрія». Нім. влада відновила роботу спирт. заводу. Під час визволення (23 березня 1944) М. загинули 30 рад. воїнів. Після війни тривалий час дир. спирт. заводу був М. Похилюк, під керівництвом якого значно збільшено вироб. потужності, споруджено відгодівел. тваринниц. комплекс, теплицю, лікарню, дитсадок, низку будинків для працівників. У селі є поклади буд. матеріалів, зокрема глини, піску, вапняку. Нині діють заг.-осв. школа, дитсадок; клуб, б-ка; амбулаторія сімей. медицини. Далеко за межами села відомий зразк. нар. танц. колектив «Чарівниця» під керівництвом О. Мельника. Встановлено памʼятний знак воїнам-односельцям, які загинули на фронтах 2-ї світової війни, та мемор. дошку уродженцю М., полковнику ЗС України М. Яжу-ку, який загинув побл. м. Дебальцеве Донец. обл., у зоні проведення антитерорист. операції.
Літ.: Біньківський М. І., Овчарук М. М., Зайчук М. М. На перехресті шляхів і доль. К., 2002; Антонюк М. Через віхи історії. В., 2004; Татарин М. Золота фортуна Мартинівського спиртзаводу // Вінниччина. 2005, 26 серп.; Цимбал І. Перша в рейтингу найсильніших: [Про Мартинів. заг.-осв. школу] // Жмерин. меридіан. 2009, 18 квіт.; Він був не для війни народжений: [Про Миколу Яжука, який загинув в зоні АТО] // Там само. 2014, 29 листоп.
Н. В. Габрик
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
