Маутгаузен
МАУТГА́УЗЕН (Mauthausen) — нацистський концентраційний табір. Створ. у серпні 1938 побл. однойм. міста і с. Ґузен в Австрії як філія концтабору Дахау, від березня 1939 — самост. табір. Мав 52 філії, з них найбільші — Ґузен (бл. 26 тис. вʼязнів), Ебензеє (понад 18 тис.), Мельк (понад 10 тис.), Лінц (понад 6 тис.). М. управляв комендант (перший — А. Зауер, від лютого 1939 — Ф. Цірайс), якому підпорядковувався гарнізон військ СС чисельністю від 1-ї (1941) до 6-ти (поч. 1945) тис. охоронців. Тут утримували учасників антифашист. руху Опору з європ. країн, військовополонених, примусово вивезених цивіл. робітників (остарбайтерів). М. став місцем знищення ромів (циган), польс. і угор. євреїв. Від осені 1944 сюди евакуйовували вʼязнів ін. концтаборів Третього райху, до яких уже наближалися війська союзників. Так, 1938 чисельність вʼязнів становила 300 осіб, у січні 1945 — понад 85 тис. За час існування через М. пройшло бл. 200 тис. вʼязнів 30-ти національностей, з яких 8,5 тис. — жінки (серед арештантів були також діти й підлітки). Остан. вʼязень зареєстр. 3 травня 1945 під табір. номером 139 317. Багато бранців, зокрема й рад. військовополонені, знищені в таборі, номерів не мали. Загалом у концтаборі М. та його філіях загинуло понад 100 тис. осіб. М. — єдиний концтабір на тер. Третього райху, який за нацист. класифікацією належав до 3-ї категорії (сюди направляли арештантів, які «не підлягали перевихованню» для їхнього «знищення через працю»). Від осені 1941 для вбивства хворих і непрацездат. полонених та для масових убивств використовували газову камеру. Організований первісно як табір для робітників граніт. копальні нім. підприємства з видобутку корис. копалин та каменю «Deutsche Erd- und Steinwerke, GmbH», що належало СС, з часом М. став джерелом рабської робочої сили для чисел. копалень, будівництва штолень та підприємств військ. індустрії. Дешеву працю вʼязнів М. використовували на маш.-буд. підприємствах «Daimler- Benz», «Steyr-Daimler-Puch AG», металург. підприємствах концерну «Hermann-Goring-Werken», для виготовлення нових літаків з реактив. двигуном Ме-262, балістич. ракет Фау-2. Найбільша кількість вʼязнів у М. була з Польщі (бл. 44 тис. осіб) та СРСР (бл. 15,5 тис. військовополонених, бл. 22,8 тис. остарбайтерів), серед них — значна кількість жителів України: учасників підпілля ОУН, рад. підпілля, військовополонених та остарбайтерів, які втікали з місць примус. праці. Перші 2 тис. рад. військовополонених потрапили до М. у жовтні 1941. Рад. офіцерів тримали у «Блоці смерті», створ. у М. навесні 1944 в бараці № 20 для т. зв. акції «Куля». Згідно з таєм. наказом начштабу Верхов. головнокомандування силами Німеччини генерал-фельдмаршала В. Кейтеля від 2 березня 1944, до всіх військовополонених, унтер-офіцерів та офіцерів, упійманих при спробі втечі, застосовували акцію «Куля» (страту через розстріл). Шляхом щоден. метод. екзекуцій, голоду та антисанітар. умов від весни 1944 до лютого 1945 вбито 5060 осіб. У ніч з 2 на 3 лютого 1945 здійснили втечу 419 вʼязнів 20-го блоку. У ході облави, що тривала 3 тижні, переважну більшість утікачів знищили. Вижило 11 осіб, серед яких — 5 українців. Остан. учасник втечі з «Блоку смерті» киянин М. Рибчинський помер 2008. Концтабір М. визволений 5 травня 1945 вояками 11-ї танк. дивізії 3-ї армії США. Від осені 1945 до весни 1946 в бараках табору розміщувалися частини рад. армії, 1947 його тер. передано австр. уряду, рішенням якого вона перетворена у мемор. комплекс. 1970 відкрито музей М. На площі табору та його філій встановлено памʼятники від країн, вʼязні яких загинули тут, зокрема 1957 — від СРСР, 1995 (в Ебензеє) — від Світ. ліги укр. політ-вʼязнів, 2000 (у М.) — від України.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
