КИСЛО́ТИ — хімічні сполуки, що містять водень, здатний заміщуватися металами з утворе­н­ням солей. Загальна ознакою К. є утворе­н­ня у водному роз­чині позитивно заряджених іонів водню. За твердже­н­ням С.-В. Ар­реніуса, К. — це електроліти, які дисоціюють у водних роз­чинах із утворе­н­ням іонів водню: НА ⇄ Н = А. Вільний протон, роз­міри якого набагато менші за роз­міри інших іонів, створює навколо себе електричне поле великої інтенсивності, в яке втягуються дипольні молекули води. Тому у водних роз­чинах немає вільних протонів. Вони реагують з молекулами води, утворюючи іони гідроксонію Н3О, який і зумовлює властивості К.: НА + Н2О ⇄ Н3О + А. Число атомів водню, здатних до дисоціації, ви­значає основність К. Кон­станту рівноваги реакції між кислотою і роз­чин­ником називають кон­стантою дисоціації, або кислотності. Вона характеризує силу К. Сильні К. у водних роз­чинах роз­кладаються повністю (на­приклад, НСl, H2SO4, HNO3). У слабких К. тенденція до від­щепле­н­ня протонів слабко виражена. Для таких кислот K. (кон­станта іонізації) при 25 °C менша за 10-5, на­приклад, вугільна H2CO3 (K = 4,3.10-7), оцтова СH3COOН (K = 1,7.10-5) К. Із роз­витком хімії змінювалися по­гляди на К. Ще 1778 А.-Л. Лавуазьє за­пропонував кисневу теорію, за якою до складу К. входить кисень, а 1814 Г. Деві — водневу теорію (наявність у сполуці водню). Від­повід­но до теорії електролітичної дисоціації вважали К. ті сполуки, що при дисоціації утворюють іони водню. Роз­виток хімії неводних роз­чинів призвів до формува­н­ня сучасних теорії протолітичної кислотно-основної рівноваги. Існує чимало різних теорій К. і основ. Одна з них повʼязує кислотні властивості із присутністю у сполуках водню. Так, 1923 Й.-Н. Бренстед ви­значив К. як речовини, що від­щеплюють протони, а основи — ті, що, навпаки, їх при­єд­нують. Його теорія встановлює кількісні закономірності, що характеризують К. і основи у різних роз­чин­никах, та охоплює як водні, так і неводні роз­чини К. і основ, а також враховує фізичні і хімічні фактори, що впливають на дисоціацію К. і є основою сучасної теорії протеолітичної кислотно-основної рівноваги. Інших група — це апротон­ні теорії, які не повʼязують кислотні властивості з обовʼязковою присутністю водню у складі сполук. Ґ.-Н. Льюїс називав К. й основи речовинами, які є акцепторами і донорами протонів від­повід­но, а М. Усанович — тими, що здатні виділяти катіони (протони), або при­єд­нувати аніони (електрони). К. широко використовують у хімічній промисловості та її технологіях.