Криворотченко Михайло Григорович

КРИВОРО́ТЧЕНКО Михайло Григорович (псевд. — Тарас Воля; 06(18). 02. 1892, м. Зіньків, нині Полтав. обл. — ?) — громадсько-політичний діяч, му­­зеєзнавець, краєзнавець. 1909 закін. реал. школу в Полтаві, від 1910 навч. у Моск. вищому технол. училищі. У Москві брав активну участь у діяльності укр. студент. гуртків, земляцтв і т-в «Кобзар», «Слов’ян. культура», «Громада». Під час літніх канікул працював статистиком у Полтав. губерн. земській управі. Часто виїжджав у повіти, що давало змогу поширювати нелегал. літературу та вес­ти агітацію серед населення.

Від 1914 продовжував навч. у Харків. технол. інституті. Став співзасн. підпіл. молодіж. нац.-політ. організації соціаліст. напряму «Юнац. спілка». З метою уникнути переслідувань за рев. діяльність і мобілізації до рос. армії 1916 перейшов на нелегал. становище. Деякий час мешкав у Мос­кві та м. Ростов (Росія). Після Лютн. революції 1917 вступив до УСДРП і повернувся до Полтави. Від кін. 1917 входив до т. зв. групи лівих укр. соціал-демократів, яка політично орієнту­валася на більшовиків, і у складі цієї групи 1918 перейшов до КП(б)У. За Гетьманату П. Скоропадського вів підпіл. роботу на Полтавщині, під час денікін. окупації — в Києві. У КП(б)У належав до очолюваної Г. Лапчин­ським групи федералістів, що боролася за створення самост. Укр. КП і реальну держ. самостійність УСРР, за що 1920 виключений з партії. Від 1921 — директор Всеукр. соц. музею в Харкові; водночас 1921–22 — ред. екон. відділу г. «Вісті ВУЦВК», 1922–23 — відділу інформації про Украї­ну «Ежегодника Коминтерна»; 1923–24 — секр. ж. «Книга», зго­дом — ж. «Червоний шлях». Також учителював, викладав у Хар­ків. ІНО та Комуніст. університеті. Розробив заг. концепцію музей. будівництва в УСРР. Взяв активну участь у проведенні 1-ї Всеукр. краєзнав. конф. у Харкові (1925). Відтоді — заступник голови (до 1928) та незмін. вчений секр. Укр. комітету краєзнавства (припинив діяльність на поч. 1930-х рр.), відповід. ред. ж. «Краєзнавство» (Харків, 1927–30). 13 лютого 1934 заарешт., 9 квітня того ж року за звинуваченням у приналежності до укр. контррев. організації, що готувала збройне повстання, засудж. до 5-ти р. ув’язнен­ня. Після звільнення виїхав до м. Чарджоу (Туркменістан), учи­телював. Подальша доля невідома. За деякими даними, вліт­ку 1941 вступив добровольцем до Червоної армії. Реабіліт. 1989.

Рекомендована література

1. Соловей Д. Розгром Полтави. Спогади з часів визвольних змагань українського народу. 1914–1921. Вінніпеґ, 1974;
   Google Scholar Internet
2. П., 1994;
   Google Scholar Internet
3. Бездрабко В. В. М. Криворотченко й ідея соціального музею // Актуал. проблеми вітчизн. та всесвіт. історії: Зб. наук. пр. Вип 2. Х., 1997;
   Google Scholar Internet
4. Данилюк Ю. З., Юренко О. П. Один з організаторів українського крає­знавства (М. Г. Криворотченко) // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. Вип. 3. К., 1998;
   Google Scholar Internet
5. Вони ж. Михайло Григорович Криворотченко // Зневажена Кліо. К., 2005.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю