МАСЬО́НЄНЕ-БАЛТРУШАЙТІ́ТЕ Біруте (Masionienė-Baltrušaitytė Birutė; 24. 10. 1940, с. Ломяй, нині Таураґ. пов., Литва — 02. 08. 1996, Вільнюс) — литовська письмен­ниця, пере­кладачка, літературо­­­знавець. Доктор філологічних наук (1992). Закін. Вільнюс. університет (1965), де від­тоді й до 1996 викладала на каф. рос. літ-ри. У курсі історії словʼян. літ-р читала лекції з історії укр. літ-ри. Досліджувала істор. та культурні реалії Малої Литви, зокрема звʼязки між минулим і теперішнім, пита­н­ня нац. самосві­домості та морал. обовʼязку. Поезія характеризується етич. максималізмом, лірич. від­ображе­н­ням. Оповіда­н­ня містять автент. спогади про дитинство; значну увагу приділяла темі долі жінки, видат. митцям Малої Литви (К. Донелайтіс, Е. Ґизевіус, Видунас, М. Заунюте). Ліричні твори під­писувала прі­звищем Балтрушайтіте, літературозн. — Масьонєне. Ви­вчала естон. прозу 20 ст., творчість Л. Толстого в контекс­ті литов.-рос. літ. звʼязків, висвітлювала літ. взаємини Украї­­ни і Литви 19–20 ст. У литов. періодиці (зокрема ж. «Metai») опублікувала наук. роз­відки з історії укр. літ-ри та пові­домле­н­ня з реалій укр. культурно-літ. життя. Авторка навч. посібника для учнів 11 кл. «Su savąja tauta: Pa­­baltijo ir Rytinių slavų tautų lite­­ratūra» («Зі своїм народом: Література народів Прибалтики і східних словʼян», Вільнюс, 1994), у якому вмістила ст. «Ukrainos lite­­ratūros bruožai XIX–XX a.» («Риси української літератури ХІХ–ХХ ст.») і «Tarasas Ševčenka» («Тарас Шевченко»). Упорядниця і авторка післямови вид. «Tarasas Ševčenka, Ivanas Franko, Lesia Ukrainka. Eilėraščiai. Poemos. Dra­­ma» («Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка. Вірші. Поеми. Драма»), що ви­йшло 1988 у Вільнюсі накладом 90 000 прим. Пере­клала низку поезій Л. Костенко, М. Він­грановського, В. Затуливітра, Д. Чередниченка та ін. укр. поетів, а також уперше литов. мовою — оповіда­н­ня В. Стефаника.