Махров Петро Семенович

МАХРО́В Петро Семенович (01. 09. 1876, м. Тамбов, Росія — 29. 02. 1964, м. Канни, Франція) — військовик. Генерал-лейтенант (1920). Закін. гімназію (1895), Вілен. піхотне юнкер. училище (нині Вільнюс, 1897), Микол. академію Генштабу (1907). Учасник рос.-япон. вій­ни 1904–05. Під час 1-ї світової вій­ни — на Пд.-Зх. фронті: начштабу 34-ї піхот. дивізії, старший ад’ютант оператив. відділ. штабу 8-ї армії, командир 13-го Сибір. стрілец. полку, генерал-квартирмейстер 12-ї армії, штабу фронту. За Гетьманату 1918 — чл. Військ.-наук. комітету, Комісії з організації військ. шкіл та академій України, Воєнно-істор. комісії зі збору документів по 1-й світ. війні на Пд.-Зх. і Румун. фронтах. Від 1919 — у Добровол. армії генерала А. Денікіна: нач. військ. сполучень Крим.-Азов. і Кавказ. армії, генерал-квартирмейстер штабу головнокомандувача, начштабу армії генерала П. Врангеля в Криму. 1920 — чл. дипломат. місії у Польщі, формував рос. військ. частини для участі в боях проти більшовиків. Емігрував до Франції. Після нападу Німеччини на СРСР у червні 1941 звернувся з листом у рад. посольство із проханням прийняти його на службу в Червону армію, за що заарешт. і ув’язнений (звільнений у грудні 1941). Автор спогадів «В Белой армии генерала Деникина. Записки начальника штаба главнокомандующего Воору­­женными силами Юга России» (С.-Пе­тербург, 1994).

Завантажити статтю