МАЦИ́НСЬКИЙ Іван Микола­йович (псевд.: Цын­­ский, Іван Малий, Ігор Сурмач, Николай Торский, Тарас Остапчук та ін.; 09. 04. 1922, м. Меджилабірці, нині Словач­чина — 14. 03. 1987, м. Пряшів, нині Словач­чина) — український письмен­ник, пере­кладач, літературо­­­знавець, публіцист, культурно-освіт­­ній діяч у Словач­чині. Закін. Пряшів. руську греко-катол. учител. семінарію (1942), учителював у с. Вілаґи (нині Светліце, 1942–45). Актив. учасник Словац. нац. пов­ста­н­ня (1944–45) та спів­роб. Укр. нац. ради Пряшівщини (1945–50). У 1946–48 навч. у Вищій школі сусп. і політ. наук у Празі, водночас — гол. ред. російськомов. ж. «Костер». Від 1949 жив у Пряшеві. Працював драматургом (1950–56), дир. (1956–59) Укр. нац. театру, при якому заснував Під­дуклянський український народний ансамбль. Був ініціатором створе­н­ня Укр. філії Спілки чехословац. письмен­ників (1952; у 1963–70 — голова) та її ж. «Дукля» (1953). У 1959–70 — завідувач від­ділу укр. літ-ри Словац. пед. видавництва. 1969–70 — 1-й секр. Культур. союзу укр. трудящих. 1951–56 позаштатно викладав на православ. богослов. факультеті Університету ім. Шафарика у Пряшеві. Під його керівництвом укр. організації Пряшівщини досягли найбільшого роз­витку. 1970 (в рамках т. зв. політ. нормалізації) був по­збавлений усіх посад та функцій і мав сувору заборону друкуватися. Як ред. від­ділу укр. літ-ри міг лише редагувати твори ін. авторів. Упорядник та гол. ред. (1972, № 6 — 1986, № 14) «Наукового збірника Музею української культури у Свиднику». Із остан. курсу заоч. навч. Університету ім. Шафарика його звільнили. Реабіліт. 1989. До 1969 у пресі ви­ступав з питань літ-ри, культури, громад. життя. Ранні літ. твори писав російською мовою. Досліджував культурне життя закарп. українців 18–19 ст. («Роз­мова сторіч», 1965), опрацював і видав поет. спадщину поета В. Довговича («Кінець XVIII — перша половина XIX ст. та життя і діяльність Василя Довговича», 1982). У рукопису залишився його «Словник українських рим». Чимало творів присвятив лемкам, описові їхнього щоден. життя, побуту. Роз­глядав про­блему закарп. лемків в єд­ності з про­блемою галиц. лемків на фоні нац. від­родже­н­ня всього українського народу. Його вірші, крім окремих книжок, публікувалися в колект. збірниках та антологіях: «Під прапором Великого Жовтня» (1957), «Ластівка з Пряшівщини» (1960), «Srdce ako slnce» (1982), «Ráno pod Karpatami» (1983), «Весна рідного краю» (1986), «Карпатська замана» (1990), «Святість любові» (1994), «Під синіми Бе­скидами» (2006) та ін. У своїх творах використовував фольклор; під­тримував творчі стосунки із фольклористами О. Гижею, О. Зілинським, літературо­знавцем М. Неврлим та багатьма письмен­никами України. Автор драми «Старый Зелезняк и его дети» (1950). Уклав «Антологію словацкої поэзиї» у власному перекл. російською мовою (1953), українською мовою пере­клав і видав окремими книжками вірші словац. поетів Я. Ботта («Досвітні вогні», 1981), С. Халупки («Провесни сонячний неспокій», 1984), Я. Краля («Орла­­ми сизими про­співане», 1987), А. Сладковича («Ви­брані твори», 1989), а також Р. Благи, Е. Кноблоха. Над­звичайно багатою була публіцист. діяльність М. — кн. «Десять років У[країнського] Н[аціонального] Т[еатру]» (1958), «Літературо­знавство: Роз­мови сторіч» (1965; усі — Пряшів). Його твори пере­кладені словац., чес., угор. та ін. мовами. У Меджилабірцях М. встановлено мемор. дошку (1992).