Медвідь В’ячеслав Григорович

Визначення і загальна характеристика

МЕДВІ́ДЬ В’ячеслав Григорович (23. 02. 1951, с. Кодня Житомир. р-ну Житомир. обл.) — прозаїк, есеїст. Член НСПУ (1982). Заслужений діяч мистецтв України (2005). Національна премія України імені Т. Шевченка (2003). Премія ім. Є. Бачинського «У свічаді слова» (1997). Закін. Київ. інститут культури (1972). Працював методистом Закарп. обл. б-ки для дітей (Ужгород, 1972–75), завідувач відділу комплектування шкіл. б-к Київ. бібколектора «Київкниготоргу», ред. серії «Романи і повісті» видавництва «Дніпро» (1981–88); у 1988–96 — на творчій роботі; від 1996 — старший науковий співробітник лаб. народознавства Укр. центру культур. досліджень Міністерства культури і мистецтв. Заст. голови НСПУ (2002–06). Автор кн. прози «Розмова» (1981), «Заманка» (1984; обидві — Київ), «Льох» (1999), «Лови» (2005; обидві — Львів), романів «Таємне сватання» (1987; 1990 — російською мовою), «Збирачі каміння» (1989), «Кров по соломі» (2001; усі — Київ), кн. щоденників, есе, мемуарів «Pro domo sua» (К., 1999), «Тоталітарні пси свободи» (Кр., 2009), «Без гніву і пристрасті» (2009), поет. зб. «Нappy nation, або Сповідування архітектури» (2002; обидві — Київ). Упорядкував автор. антологію «Десять українських прозаїків. Десять українських поетів» (1995), переклав із російської мови роман «Різьблені віконниці» Б. Можаєва (1988; обидва — Київ). Творчості М. притаманний оригінал. стиль і нетипова світоглядність. На основі автобіографізму створює своєрід. епос. міф, у якому основою проблеми роду та родини є віра у невмирущість людини. Почавши з книг новел і коротких романів, де репрезентовано мовлення і характер його земляків-житомирян, уже в своєму романі «Кров по соломі» (2001) виходить у вимір осмислення укр. людини як всесвіт. явища. Проза М., незважаючи на її стильову та структурну ускладненість, є рідкісним в сучас. літературі феноменом підсвідомого, з’ясовує потаємні коди нац. буттєіснування, промовляє про людину внутр. мовою самої людини.

Завантажити статтю