Медицина судова

МЕДИЦИ́НА СУДОВА́ — галузь медичної науки, що ви­вчає медичні, біо­логічні та медико-криміналістичні про­блеми, що виникають у процесі діяльності органів правосу­д­дя, законодавства та охорони здоровʼя. М. с. акумулює не лише здобутки медицини, а й окремі галузі знань із юриспруденції. На думку Ю. Сапожникова, М. с. — медицина в праві (медицина, обмежена правовими нормами). Це зумовлено тим, що судово-мед. діяльність проводять винятково для потреб право­охорон. галузі та судочинства, оскільки під час роз­слідува­н­ня справ, повʼязаних із посяга­н­ням на здоровʼя та життя людини, у слідства й суду завжди виникають пита­н­ня мед. та біол. характеру. Поня­т­тя «М. с.» за­пропонував Й. Бонн у праці «Spe­cimen medicinae forensis» («Спеціальна судова медицина», 1690). Вона роз­робляє пита­н­ня встановле­н­ня причини смерті, часу її на­ста­н­ня, механізму травми та її судово-мед. оцінки, ви­значе­н­ня зажит­тєвості та давності спричине­н­ня ушкоджень, ідентифікації неві­домої особи, правильності лікува­н­ня тощо. Під­ґрунтям для роз­витку М. с. є не тільки власні наук. дослідж., але й здобутки морфол., клін., теор. та ін. мед. дисциплін. На роз­виток галузі впливають також правові науки, особливо криміналістика, що ви­вчає та роз­робляє методи, при­йоми й тактику роз­кри­т­тя злочинів. Криміналіст. методи дослідж. активно використовують у М. с. та судово-мед. практиці, тому криміналістику іноді важко від­межувати від М. с. Наук. судово-мед. зна­н­ня, які використовують у практиці за вимогою та потребою право­охорон. органів чи суду, називають судово-медичною екс­пертизою. Судово-мед. діяльність виникла від­повід­но до потреб правової науки, судочинства та держ. управлі­н­ня. У кодексі вавилон. царя Хам­мурапі (2200 р. до н. е.) вперше наведено законодавчу норму, за якою лікар, вин­ний у смерті хворого, під­падав під кримінал. від­повід­альність. У памʼятках Стародав. Греції, Риму та Індії збереглися згадки про здійсне­н­ня мед. обстежень для потреб суду та слідства. Напр., 44 р. до н. е. в Стародав. Римі під час огляду вбитого Юлія Цезаря придвор­ний лікар Анти­стій виявив на його тілі 27 ран, та лише одну, яка проникала в грудну порожнину, ви­знав смертельною. М. с. як наука почала роз­виватися в країнах Азії, зокрема в Китаї, де 1247 Сун-Ци створив трактат «Сі Юань-Лу» («Спосіб помсти за кривду»), в якому висвітлено пита­н­ня су­­дово-мед. діагностики у випадках насильниц. і раптової смерті, вперше описано трупні плями, закляка­н­ня тіла, ознаки смерті від удару блискавки, техніку огляду трупа, ви­значено ділянки на тілі людини, в яких по­шкодже­н­ня небезпечні для життя тощо. У 13 ст. в Європі під час судового роз­гляду деяких справ почали звертатися за роз­ʼясне­н­ням до лікарів, особливо ця практика поширювалася, коли мала місце насильниц. смерть, яку трактували в мед. і юрид. аспектах. Для середньовіч. Європи важливе значе­н­ня мав Бамбер. кодекс (1507), в якому судово-мед. аспекти набули законодав. оформле­н­ня. Виникне­н­ня наук. М. с. в Європі, зокрема в Німеч­чині, повʼязане з імʼям імператора Карла V, який 1532 за­провадив карний кодекс «Lex Carolina». Цей документ стимулював роз­виток М. с., оскільки судді були зобовʼязані за­прошувати лікарів для обстеже­н­ня трупів, огляду осіб із тілес. по­шкодже­н­нями, а також у випадках діто­вбивства, отрує­н­ня, смерті хворої людини під час лікува­н­ня тощо. За цим кодексом важливе значе­н­ня надавалося судовим доказам, зокрема пита­н­ням судово-мед. характеру. Франц. хірург А. Паре в низці праць описав екс­пертизу імпотенції, тілес. ушкоджень, діто­вбивства, дослідж. ран, пита­н­ня мех. асфіксії, отрує­н­ня чадним газом тощо. Важливе значе­н­ня мали книга «De relationibus medicorum» («Про висновки лікарів», 1602), написана сицилій. лікарем Ф. Фіделісом, та посібник «Questionum medico legalium» («Судово-медичні пита­н­ня», 1621) папського лейб-медика П. Закхіаса. Участь лікарів у слідчій і судовій практиці сприяла новим від­кри­т­тям у галузі М. с. Так, К. Рейгер (1677) і Й. Шреєр (1682) за­стосували гідро­стат. легеневу пробу для встановле­н­ня живонародженості немовлят. У цей період на Пд. Франції у м-ку Монпельє вперше до­зволено провести роз­тин трупа. У 18–19 ст. на Пн. Європи ви­дано «Leges Barbarorum» («Варварські правди»), в яких рекомендовано за­прошувати лікарів для ви­значе­н­ня ступ. тяжкості та характеру тілес. ушкоджень. У 18 ст. засн. перші каф. судової медицини у європ. університетах, зокрема у Великій Британії М. с. почали викладати 1770, у Франції — 1801. Перший судово-мед. журн. зʼявився в Берліні 1782. У Німеч­чині 1819 опубліковано біб­ліогр. покажчик, що містив 2980 назв наук. праць із М. с. В історії роз­витку укр. М. с. вио­кремлюють 5 періодів: допетров., петров., наук.-екс­перим., рад. та сучасний. Допетров. період охоплює час від за­провадже­н­ня християнства на Русі до поч. правлі­н­ня Петра І. У Київ. Русі перед­бачалося покара­н­ня за нанесе­н­ня побоїв та ран і за статеві злочини. У правовому зб. «Руська правда» по­шкодже­н­ня, зумовлені злочинами проти життя і здоровʼя людини, поділяли на дві групи: тяжкі та легкі. При цьому їхня судова оцінка ґрунтувалася лише за зовн. проявами на тілі потерпілої особи. Крім того, не було спец. положень про те, як і ким мають проводитися обстеже­н­ня. У цар. статутах і грамотах 16 ст. уже вказували, в яких випадках необхідно залучати лікарів для скла­да­н­ня мед. висновків і по­да­н­ня їх до суду. С. Шершавкін в моно­графії, присвяч. ви­вчен­ню історії судово-мед. екс­пертизи (1968), навів кілька таких справ. Так, 1537 лікар Феофіл оглянув князя Андрія, який через хворобу від­мовився виконати наказ царя про поверне­н­ня в Москву з м. Углич (нині Ярослав. обл., РФ). Також обстежували трупи для ви­значе­н­ня причини смерті, зокрема 1571 гол­ланд. лікар Е. Бомеліус встановив, що дружина Івана ІV Грозного померла від отрує­н­ня. Від 16 ст. лікарі Аптекар. приказу і Бояр. приговору здійснювали огляд осіб з метою встановле­н­ня придатності їх до держ. служби, ви­значали, чи правильно було при­значене лікува­н­ня (за лікар. помилки перед­бачалося покара­н­ня), зʼясовували причини смерті тощо. Висновки лікарів були важливими доказами та впливали на ріше­н­ня суду. Петров. період, що тривав до поч. судової реформи 1864, характеризується роз­витком М. с. й судово-мед. екс­пертизи. 1714 опубліковано «Ин­струкціи и артікулы воен­ные», що мали важливе значе­н­ня для роз­витку та формува­н­ня судово-мед. екс­пертизи в Рос. імперії. У цей період ви­дано «Руководство вра­чамъ къ правильному осмотру мертвыхъ человѣческихъ тѣлъ для узнания причины смерти, особливо при судебныхъ изсле­дованіяхъ» І. Буяльського (1824), «На­ставленіе врачамъ при су­деб­номъ осмотре и вскрытіи мерт­выхъ тѣл» (1829), під­ручник «Крат­кое изложеніе судебной меди­цины для академическаго и практическаго употребленія» С. Громова (1832) і «Уставъ судебной медицины» (1842; усі — С.-Петер­бургъ). У 1730-х рр. у Москві й С.-Пе­тербурзі створено мед. контори — «фізикати», що здійснювали огляд осіб та проводили роз­тини. 1797 у всіх губерн. містах засновано лікар. управи, до складу яких входили ін­спектор і два лікарі. Крім керівництва всією мед. службою, вони виконували су­дово-мед. дослідж. (роз­тин тіл тощо). До положе­н­ня про лікар. управи входили «Генеральные правила до врачебно-судной науки относящиеся» (1797) — перший офіц. документ, що ви­значав порядок судово-мед. роз­тину з обовʼязковим роз­кри­т­тям трьох порожнин тіла. Не­зважаючи на те, що за указом Петра І судово-мед. дослідж. в разі насильниц. і раптової смерті стали проводити частіше, їхня якість була порівняно низькою, оскільки фахівців із М. с. ще не було. Викладати М. с. почали на мед. факультеті Моск. університету, де Й.-Ф. Еразмус читав лекції з основ лікар.-судової науки. 1804 при Університеті створ. каф. анатомії, фізіології та лікар.-судової науки, яку очолив І. Венсович. У С.-Пе­тербур. військ.-мед. академії лекції з М. с. почали читати 1798. Першим завідувач кафедри був О. Рінгебройн. Важливу роль у роз­витку М. с. ві­ді­грав М. Пирогов, який видав спец. атлас «Анатомическіе изображенія чело­вѣ­ческаго тѣла, на­значен­ные преімуществен­но для судебныхъ врачей» (С.-Пе­тербургъ, 1846). В Україні каф. судової медицини від­крито в Харків. мед. університеті (1835), на мед. факультеті Університету св. Володимира в Києві, на юрид. від­діл. Рішельєв. ліцею в Одесі (обидва — 1841). Наук.-екс­перим. період роз­почався після судової реформи 1864, коли судочинство з таємного стало гласним, що перед­бачало участь у судових справах не тільки обвинуваче­н­ня, але й захисту. Якщо в судовому процесі як екс­перт брав участь лікар, він мав надати не лише свій висновок, але й під­твердити його наук. даними. У галузі М. с. працювали П. Нейдінг, П. Мінаков, Ф. Ергардт, М. Оболонський та ін. У 1860-і рр. значно збільшилася кількість друк. праць. Від 1865 почав періодично виходити «Ар­хивъ судебной медицины и обществен­ной гигіены» (від 1872 — «Сборникъ сочиненій по судебной медицинѣ, судебной психіат­ріи, медицинской полиціи, обществен­ной гигіенѣ эпидеміологіи, медицинской гео­графіи и медицинской статистикѣ», від 1828 — «Вѣстникъ судебной медицины и обществен­ной гигіены», 1889–1917 — «Вѣстникъ обществен­ной гигіены, судебной и практической медицины»). Не­зважаючи на певні досягне­н­ня, характерні для М. с. цього періоду, на її роз­виток негативно вплинуло під­порядкува­н­ня судово-мед. служби мін-ву внутр. справ, яке мало змогу втручатися в хід проведе­н­ня су­дово-мед. екс­пертизи. Про це свідчить низка справ того часу, зокрема резонансна Бейліса Справа. Після більшов. пере­вороту 1917 проведено про­гресивні зміни організац. структури судово-мед. служби. 1918 утворено Нар. комісаріат охорони здоровʼя РРФСР, до складу якого уві­йшов під­від­діл із судово-мед. екс­пертизи — керів. центр судово-мед. служби держави. Із під­порядкува­н­ня мін-ву внутр. справ цю галузь медицини пере­ведено в систему охорони здоровʼя. 1920 прийнято «Положеніе о правахъ и обя­зан­ностяхъ государствен­ныхъ судебно-медицинскихъ экс­пер­товъ». 1924 при Нар. комісаріаті охорони здоровʼя РРФСР затверджено посаду судово-мед. екс­перта, 1937 при від­повід. Нар. комісаріаті СРСР — гол. судово-мед. екс­перта СРСР, яку за­ймали М. Попов, В. Про­зоровський (1939–79), О. Громов (1979–91). В Україні організація судово-мед. служби почалася 1919, коли в Києві при Нар. комісаріаті охорони здоровʼя УСРР було створено від­діл мед. екс­пертизи, що за­ймався під­готовкою ін­струкцій для проведе­н­ня різних видів екс­пертизи, керував діяльністю судово-мед. органів. М. с. в Україні роз­вивалася як складова частина медицини СРСР, збагачуючи її наук. досягне­н­нями, що належать, зокрема, київ. і харків. школам судових медиків. Знач. внесок у роз­виток укр. судово-мед. науки зробили М. Райський, Ю. Сапожников, М. Бокаріус, М. Марченко, І. Концевич та ін. Каф. судової медицини у вищих мед. навч. закладах стали базами для створе­н­ня наук. мед. шкіл і під­готовки судових мед. фахівців до практ. діяльності. Одним із напрямів наук. дослідж. у М. с. є ви­вче­н­ня обʼєктів істор.-культур. на­дба­н­ня. 1990 на каф. судової медицини Київ. мед. університету під керівництвом І. Концевич проведено комплексне наук. дослідж. муміфіков. решток, умов їхнього зберіга­н­ня та екс­понува­н­ня в Києво-Печер. істор.-культур. заповід­нику. Наук. групою ви­вчено 54 мумії та скелетованих решток із Ближніх печер Лаври, серед яких — мумія лікаря Агапіта, билин. богатиря Іллі Муромця. У СРСР існувала єдина форма організації су­дово-мед. екс­перт. служби — держ. судово-мед. екс­пертиза, яка мала 4 ін­станції: рай. (між­рай.) від­діл., обл., респ. Судово-медичної екс­пертизи Бюро та НДІ судової медицини. Держава не надавала гарантій незалежності екс­перта під час проведе­н­ня судових та судово-мед. екс­пертиз, а громадяни не мали вільного вибору екс­перта та екс­перт. установи. Із здобу­т­тям незалежності України роз­почався сучас. період роз­витку М. с. Укр. науковці активно роз­робляють важливі судово-мед. про­блеми — встановле­н­ня часу на­ста­н­ня смерті, діагностику зажит­тєвості та давності травми, причини смерті, вогнепальні та ін. ушкодже­н­ня, екс­пертизу речових доказів на принципово новому під­ґрунті із за­стосува­н­ням сучас. методів дослідж. та викори­ста­н­ням як діагностич. показників біол.-актив. речовин (біо­ген. амінів, катехоламінів, простагландинів, гормонів, хім. елементів тощо) та ДНК. У 2009–11 під керівництвом Б. Михайличенка проведено наук. дослідж. залишків кісток із гробниці Яро­слава Мудрого в Софій. соборі в Києві.

Завантажити статтю