КІВЛИ́ЦЬКИЙ Євген Олександрович (08. 02. 1861, Санкт-Петербург — 04. 01. 1921, Київ) — педагог, бібліотеко­знавець. Після смерті батька разом із матірʼю пере­їхав на Чернігівщину. Закінчив історико-філологічний факультет Університету святого Володимира у Києві зі ступенем кандидата наук (1889). Служив у Київському дворянському депутатському зі­бран­ні, за­ймався педагогічною діяльністю, зокрема читав лекції з історії на загальноосвітніх курсах для народних учителів у Ніжині, Києві, Чернігові, викладав у 4-й Київській жіночій гімназії, Київському кафедральному корпусі та жіночій гімназії О. Дучинської. Водночас був секретарем-редактором журналу «Кіевская старина» (1890–92), помічником бібліотекаря Університету святого Володимира (1891–98), спів­працював із редакцією «Энциклопедического словаря Брокгауза и Эфрона» (1892–1907), газети «Кіевские отклики» (1904–06) та ін. Член низки наукових і просвітніх товариств, зокрема Історико-філологічного товариства при Ніжинському історико-філологічному ін­ституті, Історичного товариства Нестора-літописця, Українського наукового товариства. 1917–18 — ін­спектор Київської на­вчальної округи, завідувач справами російської школи у Департаменті народної освіти УНР; від лютого 1919 — старший бібліотекар, завідувач бібліотечного від­ділу, від жовтня того ж року до жовтня 1920 — голова ради бібліотекарів (із викона­н­ням директорських обовʼязків) Всенародної бібліотеки України (Київ). Зробив значний внесок у формува­н­ня бібліотечного фонду, від­повід­но до по­станови Народного комісаріату освіти УСРР за­ймався охороною бібліотек і роз­поділом книг, збира­н­ням архівних фондів. Ініціював ви­да­н­ня часопису «Книжковий вісник» (1919).