Кізеветтер Олександр Олександрович

КІЗЕВЕ́Т­ТЕР Олександр Олександрович (Кизевет­тер Александр Александрович; 10(22). 05. 1866, С.-Петербург — 09. 01. 1933, Прага) — російський історик, громадсько-політичний діяч. Член-кореспондент АН СРСР (1917). Закін. Моск. університет (1888), де від­тоді й працював: від 1909 — проф.; водночас від кін. 1880-х рр. читав лекції на пед. курсах, у Лазарев. ін­ституті сх. мов та ін.; від поч. 1900-х рр. дописував до журналів «Рус­ская мысль», «Освобождение», г. «Рус­ские ведомости». Член ЦК партії кадетів (від 1906), депутат 2-ї Держ. думи Рос. імперії (1907). Увів у наук. обіг значну кількість документів з історії рос. міст 18 ст., яку досліджував. Працю «Городовое положение Екатерины ІІ 1785. Опыт исторического ком­ментария» (1909) захистив як доктор. дисертацію. Автор статей про Івана ІV Грозного, Петра І та ін. істор. діячів. 1911 на знак протесту проти політики міністра нар. освіти Л. Кассо разом із ін. проф. звільнився з Моск. університету. Від­тоді читав лекції у Моск. нар. університеті й комерц. ін­ституті. Позитивно сприйняв Лютн. революцію 1917 й повале­н­ня самодержавства, натомість різко негативно — більшов. пере­ворот того ж року. У березні 1917 поновився у Моск. університеті, 1920 йому заборонено викладати у ВНЗах. 1918–21 був тричі заарешт., 1922 у складі великої групи інтелігенції висланий із РФ. Мешкав у Празі, працював проф. рос. історії у Рос. юрид. ін­ституті, Рос. нар. і Карловому університетах. Ви­ступав з лекціями у містах Чехо-Словач­чини, зокрема й Закарп. України. Спів­засн., перший голова (від 1930) Рос. істор. товариства у Празі. Автор спогадів «На рубеже двух столетий (1881–1914)» (Прага, 1929).

Завантажити статтю